Людолови Том 1
- Автор: Тулуб Зінаїда Павлівна
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Таврія
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Людолови Том 1». Краткое содержание книги:
Це зламало останні вагання Плетенецького. Палка енергія його перекинулася на нові шляхи. Він почав розповідати Сагайдачному, як він уже потроху залучає до Лаври досвідчених проповідників і дидасколів. У своєму захопленні він ніби змагався з Сагайдачним швидкістю думок і вмінням будувати й творити. А Сагайдачний, щоб не згас його запал, пригадав свою обіцянку й висипав на стіл жменю золота на друкарню. Плетенецький полічив гроші і пообіцяв негайно послати по друкарню та всіма засобами допомагати в цій справі.
— А де ж ми поставимо нашу школу? — зненацька похопився він. — Для неї треба цілого будинку, навіть кілька будинків, бо, певно, буде там і бурса. А в нас ані землі, ані будинків біля замка.
Сагайдачний замислився.
— Оце, справді, зачіпка, — зітхнув він, стискаючи бороду в жмені. — Я дам кілька сот золотих, та цього мало. А їхати на Низ по допомогу і довго і не час. Після походу всі розійшлися по волості. Тепер там зовсім мало людей. Та й ніколи нам будувати.
— Мо, звернутися до тутешніх багатирів? — запропонував Плетенецький. — Хай допоможуть райці, магістрат та боярство.
— Спробуємо. Смикнемо й околишню шляхту.
— І Аксака! Багатий він, як чорт, тільки шкода, що вже під впливом ксьондзівським, — вів далі Плетенецький.
— Тут у нас взагалі така боротьба за кожного багатого парафіянина, що просто біда… Ласий шматочок цей Аксак: власне місто, сотні сіл, хлопів — безліч… Він міг би збудувати нам три школи.
Сагайдачний мимоволі здригнувся.
— Поговори з ним, отче, сам. Але гадаю, що нічого з того не буде, бо сини його вже перекинулися до католицтва, — доказав він, підводячись. — А я краще звернуся до пані Галшки Гулевичівни.
Плетенецький був захоплений. І, супроводячи гостя до брами, він не згадав про неприємні артикули львівського статуту.
Веселий і задоволений рушив Сагайдачний далі. Візит — вийшов удалий.
Далеко за Батиєвою горою сідало сонце. Рожевими гірськими кряжами стояли хмари за Дніпром. З-за ріки пахло свіжим сіном, а заплавні луки були руді від дикого щавлю, наче взялися іржею.
Сагайдачний мчав уздовж дніпровського урвища. На місті сучасних парків кучерявилися дрімучі гаї і ліси, і тільки долина Хрещатого Яру [88] та Козяче Болото густо заросли очеретами, аїром та дикими півниками.
Гетьман глянув на небо. Треба поспішати, бо тільки-но сяде сонце за обрій, зачинять міську браму, і тоді до світу не впустять до міста ані вершника, ані пішого. І тільки протяглий крик нічних вартових та голосисті півні перекликатимуться до ранку над великою водяною путтю «од варягу греки».
Людолови[89]
Над степом заходила громовиця. В блідій спеці липневого дня, в опалових випарах землі, що тьмяною млою вкривала обрії, хмара видавалася надто загрозлива. Холодно-синя, кольору темного індиго, вставала вона над розтрісканою землею, над рудими травами й запорошеним ковилем. Тихо-тихо було в степу: ні вітер ця, ні подиху. Тільки сухо й жарко дзюрчали цвіркуни; і здавалося, що це кров дзвенить в ушах — густа, розпалена.
І раптом здригнувся степ. Звиваючи куряву смерчем, промчав вихор. Припали до землі злякані трави, вклонилися йому. Забелькотіло листя дур-зілля, а ковиль струснув порох із сивини й побіг, пригинаючись до землі пасмами сіруватого диму. Здавалося, вітер розчісує його коси і мчить їх далеко-далеко, до каламутних обріїв.
І в цю мить на високу могилу вилетіла група ногайських татар. Хижо і пильно оглянули степ. Широкі монгольські ніздрі роздувалися назустріч вітрові. Вітер тріпав гриви їх коней, широкі поли халатів і бунчуки над головами.
Сивобородий татарин у червоному шовковому вбранні висунувся наперед, повів очима по степу і майнув рукою.
І глухо застогнала земля під тупотінням сотень тисяч кінських копит. Шаленим поривом мчали тисячі вершників, пригинаючись до кінських ший.
Ширинський бей [90] пішов у напад на Україну.
Жахливий удар відповів на стогін землі. Вогняна щілина розщепила з верху до низу сизу хмару. Потьмарилося сонце, і зашуміла злива.
— Слава аллахові, хай буде благословенне ім'я його! — прошепотів бей, дивлячись на вогняні блискавки. — Добру прикмету подає він своїм вірним синам, бо помножаться отари наші і кочовища, як ця злива, що освіжає нашу путь.
Ширинський бей — нащадок Чінгіз-хана. Рідко хто із правовірних може похвалитися таким славним родом. Проте без нащадків Великого не вершиться в улусі [91] жодна серйозна справа. П'ять беїв із п'яти славетніших родин складають особисту ханську раду. І серед них Ширинський бей — перший.
88
Хрещатий Яр — долина, де лежить головна вулиця Києва — Хрещатик. Колись тут протікав струмок, і там, де він впадав у Дніпро, за літописом, Володимир хрестив киян. Звідси й назва Хрещатика.
89
Людоловами звали татар, що робили напади на Україну, щоб захопити якнайбільш полонених на продаж або на великий викуп, або просто в неволю, як робочу силу.
90
Бей — татарський феодал, магнат. У Криму було спочатку тільки п'ять беїв, пізніш до них прилучилося ще два-три.
91
Улус — те саме, що й кримське ханство, означало місце, де за кочової доби перебував хан.