Людолови Том 1

І знов задумався Сагайдачний, дивуючись, як поєднується в одній особі така пожадливість з високими культурними потребами, твердий визискувач з аскетом, шанолюбець і феодал з невтомним діячем науки. Складний був кир Єлисей, і важко було одразу його зрозуміти.

Трапеза була сита, але суворо скромна. Замість пива чи браги подавали самий квас. Монотонно читав черговий чернець твори святих отців, і голос його лунав під склепінням трапезної. Сагайдачний сидів поруч архімандрита, але навіть йому, гостеві, не подали вина і горілки. По трапезі Плетенецький запросив його до себе і там, за персиками і вишнями, Сагайдачний знов заговорив про школу.

— Я гадаю, — казав Сагайдачний, — що треба відкрити її не тут, в монастирі, а в місті, бо більшість учнів житиме в батьків. Незручно їм їздити так далеко. До того ж, школа мусить бути близько замка, цехів, магістрату.

— Нащо? — здивувався архімандрит.

— Я гадаю об'єднати козацьку старшину, магістрат, ремісників та міщанство — взагалі всі наші сили, утворивши братство на кшталт Львівського, до якого прилучилося б парафіяльне духівництво і твій монастир.

— Братство?! — схопився Плетенецький, як ужалений. — Ніколи!

Сагайдачний підвів на нього здивовані очі.

— Ніколи, — повторив архімандрит, розгнівано ходячи з кутка в куток. — Щоб якісь бондарі та шевці сміли вказувати вченим людям! Щоб видавали на кожну ризу, кожен гріш як злодійкуватим челядникам! Та хіба ти не знаєш, гетьмане, — спинився він перед Сагайдачним, що це ласкаве братство взяло на себе право доглядати за життям, мораллю та світоглядом духовенства, привласнило собі право єпископське і навіть патріарше?! Доноси та розшук — є обов'язок кожного братчика. Бо навіть узяли вони право наставляти своїх пастирів. Де це чувано, щоб діти сміли вчити батьків або вівці — чабанів?! Добре вам говорити про Валаамому ослицю, але коли кожен осел почне вчити свого хазяїна і керувати людськими вчинками за своїм ослячим розумінням, ми самі перетворимось на ослячий табун.

Сагайдачнй насупився. Він розумів, чому Плетенецький, як усі єпископи і архімандрити, повставав проти контролю міщанства. Такий контроль чимало підривав їх добробут та авторитет, і вони ладні були боротися проти нього всіма засобами. Навіть успіх унії можна було частково пояснити прагненням владик уникнути такого опікунства.

Річ у тому, що монастирі і владики не тільки визискували селян по монастирських маєтках, але й міщан і дрібне парафіяльне духовенство, розпорошене й беззахисне. Досить було натякнути на опір, щоб владики позбавляли їх парафій, забороняли їм правити службу божу ї навіть засилали їх в далекі села і монастирі. Тому тремтіли вони перед владиками, віддавали їм лев'ячу долю своїх іноді мізерних прибутків. Але міщани не корилися владикам, і їх намагання розбивалося об одностайний опір міщанства і насамперед організованих в цехи ремісників. Цехи об'єднувалися в братства, і тоді до братства тулилися і парафіяльні попи, організовуючи братські школи, друкарні тощо.