Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
— Не знаєте, де Тетяна Гаврилівна, Андрію Антоновичу? — спитав він на ходу.
— Ні. А ти хіба не працюєш у лабораторії? Прибрати треба було б, — мовби ненароком мовив старий.
— Та де там у лабораторії працювати! Хоч би з тим молочним потопом якось покінчити. Можете прибирати! — кинув Богдан уже здаля.
Андрій Антонович повернувся до Потаповича, який чомусь аж сяяв.
— І що мені з тобою робити? Ти ж чуєш, не працюють вони. Як же нам бути?
Потаповича ця звістка наче дуже обрадувала. Він потягнув Андрія Антоновича за рукав:
— Та ходімо вже, ходімо!
Здавалося, він аж тремтів од нетерпіння.
А рудий Богдан тим часом мчав далі. Тетяни Гаврилівни не було ніде!.. Зате попереду Богдан побачив Люку, що йшла з грубою книжкою в руках.
“Може, це той самий підручник англійської мови для дорослих? — подумав Богдан. — А втім, навряд. З Петром у них справи поламались, а Сашкові англійська мова ні до чого…” — подумав і ніби засоромився: якось недобре виходить з цими думками… не можна так!
Він наздогнав Люку й запитав:
— Як справи, Люко? Як п-почуваєте себе? А я з-замотався з цими коровами.
— А, це ви, Богдане? — Люка підвела очі на юнака і відразу голосно розсміялася: — Хто це вас так розмалював, Богданчику?
Вона сміялася голосно й весело, придивляючись до нього зацікавленими очима. Богдан розгубився. Він оглянув свій костюм і непевно пояснив:
— Та я ж кажу, що дуже замотався… от і т-той… залив молоком… б-бідони носив…
— Ні, я не про те, не про те! — Люка ледве стримувала сміх. — Де ви так обличчя собі пофарбували?
Богдан схопився рукою за щоку.
— Хіба?
— Ой, знову не те! Дивіться, один бік обличчя засмаглий, аж коричневий. А другий білий-білий…
Богдан згадав. Так, він устиг опромінити тільки один бік обличчя! А в метушні коло корів зовсім забув про це. І дивно — ніхто в сьогоднішньому сум’ятті не помітив цього, крім Сашка. Треба ж так — потрапити на очі Люки, а вона одразу все помітила! От не щастить!
— Люко, це я т-тоді… ну, коли в-ви опромінювали… т-то й я… тільки не встиг, ті чортові пацюки перешкодили! — збентежено мурмотів Богдан. — Я зараз д-дороблю… Тільки знайду Тетяну Гаврилівну і п-побіжу до лабораторії.
Але Люка вже не слухала, її душив сміх. Вона глянула ще раз на сконфужене двоколірне обличчя рудого Богдана, засміялася ще дужче, махнула рукою і пішла. Плечі її здригалися від сміху.
Богдан сумно дивився услід дівчині. Ну, навіщо він тоді почав опромінювати обличчя? А почавши, чому не закінчив? І тепер остаточно скомпрометував себе в очах золотокосої Люки. Підняв був свої акції, рятуючи Люку від пацюків, — адже тоді вона стала така лагідна! — а тепер знову все втрачено… Ні! Далі так тривати не може! Ось зараз він знайде Тетяну Гаврилівну, скаже їй, що треба, — і відразу помчить до лабораторії, щоб закінчити кляте опромінення! Швидше, швидше…
І, прикриваючи рукою обличчя, Богдан помчав далі, думаючи тільки про остаточну мету своєї біганини — про лабораторію й рятівний генератор.
Так розгорталися події, поки Петро і Ганна влаштовувалися в кімнаті клубу, де стояв телевізор. Був тут і приймач, звідки вечорами технік транслював до зали музику.
— От зараз побачите все, Ганночко! І все зрозумієте, — збуджено говорив Олд-Бой.
Він увімкнув телевізор, старанно перевірив вхід антени. Телевізор нагрівався.
— Дивіться, Ганночко, дивіться!
Петро даремно запрошував дівчину дивитися — вона й так не зводила очей з екрана. Кучеряве пасмо її волосся впало їй на лоб, але вона не помічала цього.
Тіні й неясні обриси на екрані вимальовувалися в чітку картину. Олд-Бой підстроїв телевізор, впиваючись у нього поглядом.
Ось Ганна впізнала знайомі риси генератора, що стояв у лабораторії… Їй-бо, це ж вона й є, лабораторія радгоспу! Так, так, ось видно й іскри, що повільно злітають з антени! За генератором видно двері. Ось стіл, що на ньому вони опромінювали курей і курчат. Справді, на екрані було видно порожню лабораторію, де вони були кілька хвилин тому, де розмовляли, звідки пішли сюди, до клубу. Екран світився рівним голубуватим світлом, зображення було невеличке — сантиметрів десять заввишки і сантиметрів п’ятнадцять завширшки, решту екрана займала темна рамка. Але дарма що цей розмір був невеликий, усе було видно добре. Зображення трохи тремтіло, час од часу по ньому пробігали якісь тіні. Ганна дивилася немов зачарована: справді, це чудесно — нікого немає, ніхто не здійснює передачу, а вона бачить лабораторію так ясно, мовби то була телестудія! На столі перед генератором Ганна помітила сигарету. Вражено сплеснула руками: