Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
— Ну… от… от я хотів вам показати… оце…
— Мало не запізнилася, — сказала Ганна, — я так поспішала, поспішала…
— Боронь боже, та ви зовсім і не запізнилися, — зовсім здав свої позиції Олд-Бой. — Я щойно закінчив роботу, тільки-но встиг закурити, а тут уже й ви прийшли…
— Ага, прийшла. — Обличчя Ганни сяяло. — Надворі, знаєте, така спека, що й не кажи!
— Невже? То ви, мабуть, втомилися?
— О, ні! Я взагалі не боюся спеки…
— І я, між іншим, теж…
Дивно точиться іноді розмова між двома людьми, яким багато чого треба сказати одне одному! От — зустрілися; кожен готувався, обмірковував, зважував: отак треба буде сказати, і отак, ось про це розповісти й розпитати. А стоять одне проти одного розгублені, говорять зовсім не те, що треба. І, сказавши кілька слів про те, про се, знову змовкають, шукаючи, про що б іще поговорити? А важливі теми наче забуто, і нагадати про них нема кому, і розмова шкутильгає, щохвилини спиняючись. Зрештою, про що говорити, коли біля тебе сяють ласкаві очі, тобі всміхається чарівне обличчя, тобі квітнуть червоні пелюстки губ? Так, напевно, думав Петро, а може, так думала й Ганна, хто знає?..
І знов-таки, хто знає, скільки б ще тягнулася ЦЯ дивна бесіда, якби випадково Ганна не звернула уваги на апарат, що висів на стіні.
— А це що? — спитала вона, вказуючи на ящик.
— Це — моя нова конструкція. Я певен, що ви, Ганночко, такого ще не бачили.
Ганна всміхнулася:
— Знову щось опромінювати, Петре Микитовичу? Чи не досить? Знаєте, Данило Якович страшенно лається…
— Та нічого, все стане на своє місце, — неуважно відмахнувся Олд-Бой. — Ні, Ганночко, це зовсім інше. Тут ми нікого й нічого не опромінюватимемо. За допомогою цього приладу ми з вами будемо бачити на віддалі. Ось що!
Ганна подивилася на нього здивовано.
— Та хіба ж я й зараз бачу не на віддалі?
— Ні, ні, не те! От ми підемо в клуб. А цей апарат стоятиме тут, в лабораторії. І на екрані телевізора в клубі ми побачимо все, що відбуватиметься в лабораторії… або десь іще, залежно від нашого бажання. Андерстенд ю, розумієте?
Очевидно, розмова про новий апарат остаточно поставила Олд-Боя на його звичайні рейки, бо він уже навіть ужив улюблених англійських висловів. Але Ганна спитала:
— Що ж тут дивного? Хіба я не бачила багато разів передачі по телевізору?
— Ганночко, люба, так то ж передачі із студії, звичайні. А тут зовсім інше. Мій апарат діє за новим принципом. Оцей об’єктив, — вказав він на прилад на стіні, — сприйматиме зображення того, що відбуватиметься в лабораторії. Ну, як би вам сказати простіше? Генератор надсилає хвилі, вони віддзеркалюються від різних речей, і зображення потрапляє в об’єктив. А тоді воно перетворюється на нові імпульси, і, знов-таки через генератор, через оцю невеличку антену, — ось, бачите? — ті імпульси випромінюються, поширюються навколо. І ми зрештою побачимо в телевізорі зображення… Розумієте, Ганночко?
— Ні, — зітхнула та. — Мені, Петре Микитовичу, дуже неприємно, що я така нетямка, але… але я нічого не розумію. Це, мабуть, надто складна для мене річ.
Обличчя Ганни стало таке смутне, що Олд-Бой не зміг цього витримати.
— Хай йому чорт… пробачте, Ганночко! То не ви нетямкі, а я, бо не вмію як слід пояснити. Що ж мені зробити, щоб ви зрозуміли цю механіку?..
Очі його перебігали з одної речі в лабораторії на другу, ніби шукали допомоги. Нарешті, він надумав.
— Ось що! Ввімкнімо генератор на малу потужність…
Він увімкнув компресор і генератор. По кімнаті повільно попливли фіолетові іскри, почулося клацання компресора.
— Гаразд. Тепер зробимо так, щоб ніхто не заважав йому працювати…
Олд-Бой швидко написав щось на аркушику паперу й повісив його на генератор. Ганна подивилася на записку. Там було написано:
“Не вимикати генератор! Поставлено на розкачку! Петро”.
— Тепер його ніхто не торкнеться, — вів далі Олд-Бой, — для моїх друзів слово бригадира — закон! — Петро ще раз перевірив складне плетиво проводів, що йшли від нового апарата до генератора, і, задоволений, мовив: — Ходімо, Ганночко! Зараз ви все побачите й зрозумієте. На практиці воно буде краще!
Вони вийшли з лабораторії. Вже в коридорі Ганна спинилася й непевно запитала:
— А двері ви не замикаєте, Петре Микитовичу? Адже хтось може ввійти?
— Так мені ж і треба, щоб хто-небудь увійшов. Ми з вами все побачимо: і хто ввійде, і що робитиме в лабораторії, — впевнено й весело відповів Олд-Бой: він поводився вже як господар, що добре знає свою справу. — Ходімо в клуб. Там зараз нікого немає біля телевізора. Правда?