Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи]

Африканець, чомусь без штанів, у самій брудній вишиванці, із заплющеними очима сидів, прихилений до стіни, і тихо бурмотів щось нікому не зрозумілою мовою.

Капітан же Перелюб виявився молодцем, бо, лежачи горілиць у великій червоній калюжі, вітально підіймав руку та весело підморгував нам із Мулою.

— Мула, що це? — я з тривогою показував пальцем на підозрілу калюжу.

— Не було вина… Червоного вина не було! — хитав головою Мула.

Я нахилився, вмочив у калюжу пальця і спробував на смак:

— Сеча.

Мула теж спробував:

— Хм, сеча.

— А чому червона? — знову занепокоївся я.

Мій товариш замислився на мить, а далі розплився посмішкою:

— Буряк під майонезом з грецькими горіхами… На столі його було багато — чотири миски!..

Ми зітхнули полегшено, узяли капітана попід руки, підвели й, тримаючи між собою, потягли сходами на вулицю.

— Е-е!.. А ви шо, не пили? — почулося раптом позаду чиєсь звинувачувальне мимрення.

Ми з Мулою обернулись та побачили, що вслід повзе на самих руках, тягнучи ноги, підкошений та знесилений випивкою дядько з червоною пикою та одним погоном на плечі.

— Нам пити не можна: ми й так придурки.

— А-а-м-мм, — простогнав міліціянт співчутливо, — а я харашо розслабився, віддихнув… — промовивши це, він, мов риба, судомно заплямкав ротом й виблював (даруйте) на сходи невеличке озерце…

Опинившись у ранковій прохолоді, ми відчули полегшення. Нашому вантажу — капітану Перелюбу — теж стало краще. Він попросив пустити його. Ми з Мулою послухались і посадовили капітана на бордюр. Перелюб вдячно забурмотів, посміхнувся, дістав з однієї кишені маленьку іконку, з іншої — велику пігулку, запхав її до рота, а святе зображення прилаштував поруч на асфальті і, промовивши непевним язиком: «Обжиратись — гріх, обпиватися — гріх!» — молився, ледь похитуючись у такт словам.

І на наших із Мулою очах ставалося диво: чим довше Перелюб замолював гріхи, тим помітніше тверезів.

Коли міліціянт нарешті поцілував іконку та сховав її назад до кишені, його очі були вже сповнені сенсу. Капітан самотужки повільно підвівся з бордюра, оглянув свою одежину, обтрусився та почав стривожено обмацувати голову, шукаючи формений картуз.

— Ось, — простягнув картуз Мула, — я взяв.

— Дякую… дякую… А ви обидва гарні хлопці. І маєте здібності… Ходімо, — і він поманив нас рукою та побрів до найближчої забігайлівки.

Ранкова кав’ярня чепурилась після нічних відвідувачів. Двоє дівчат підмітали підлогу, а кульгавий молодик протирав столи й оглядав стільці — чи не поламані.

— Зачинено в нас, — втомлено сказав він Перелюбу і підозріло принюхався.

— А в нас відкрито! — нахабно заявив капітан, плескаючи себе по черевцю, і всівся за столик: — Нам би пива…

Ми втрьох сиділи за столом, кривилися, але сьорбали з кухлів тепле гірке пиво.

— А знаєте, — раптом, нахилившись до нас, тихо й довірливо заговорив Перелюб, — я теж цілком міг убити Продавця… Сам я робітник і з дитинства не терплю цих пройдисвітів-продавців. І пістолет у мене завжди з собою… — він розстібнув пасок, поліз рукою в мокрі свої штани, пововтузився там і справді добув важкий чорний пістолет.