Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи]

— У той самий день, коли вбили Продавця? — здогадався міліціянт.

— Так, — підтвердили ми.

— А розкажіть-но, розкажіть мені докладніше, які в неї прикмети, як її звуть…

— О! Вона дуже гарна! — розпочав я. — Казково гарна…

— Вбрана в шкіряну бузкову курточку і такі ж штанцята або в просту ситцеву сукню, — перебив мене Мула, — і ще з яскравими комахами у волоссі або без них.

— Вона пече чудові тістечка і ще вона — марево в полі, розсипає над собою пелюстки квітів і манить до себе…

— Наша дівчина їздить у джипі Великого Боса, і в неї карі очі…

— Минулого разу ти вважав, що сірі, — зауважив я.

— Ну, то тепер твоя черга доводити, що сірі.

— Гаразд — сірі!

— Карі!

— Сірі!

— Карі!

— Одне — сіре, інше — каре! — пропонував я.

— Ні! Одне — каре, інше — сіре! — не погоджувався Мула.

— Досить! — гримнув кулаком по столу капітан.

Ми змовкли.

— Яке в неї ім’я?

— Не знаємо! — водно відрапортували ми.

Міліціянт набундючився:

— Якщо по правді, різного… дуже різного мені про вас нарозповідали, — він знову порухав стосик паперів на столі перед собою.

Почувся тихий стогін — це приходив до тями красень та підводив з друкарки свою випещену голову, а на щоках у нього лишилися відбитки клавіш і літер.

— На руїнах вашої оселі, — провадив далі капітан, — експерти знайшли багато ґумових жінок… — він подивився на нас значуще. — Та мене це не обходить. Це ваші проблеми… Мені не хотілося б застосовувати до вас ґумові методи, але… — капітан Перелюб притишив голос, нахилився вперед і знов наготувався за своїм столом до стрибка: — Мені потрібно знати її ім’я! — ці слова міліціянт зловісно прошипів.

Тут на його столі задзвенів телефон. Капітан підняв трубку і кілька секунд слухав мовчки, опісля спитав:

— Шо, так швидко?.. Шо, і мобільні їхні не відповідають?.. Ну, пошліть туди когось іще… Всі поїхали?.. Холєра, невже потруїлись? — він зиркнув на нас. — Ну, то я вам дам мого коханого. Розбереться, — капітан поклав слухавку і звернувся до красеня:

— Лейтенант Коханий, підготуватися до бойового виїзду! — красень підвівся зі стільця і виструнчився. — Візьмеш у зброярні на всяк випадок протигаз і кілька марлевих пов’язок… там побачиш — на верхній поличці зліва…

— А ви?.. — тремтячим тихим голосом спитав лейтенант.

— Я з тобою не поїду, — суворо сказав капітан, — ти ж бачиш: багато роботи…

Лейтенант зітхнув, дістав з шухляди пістолета та з ним у руці поволі виплентався за двері.

— Ледар, — сказав нам Перелюб, коли двері за лейтенантом зачинилися, — але в нього гарні сідниці… — і капітан змовницьки нам підморгнув. Поглянув на настінного годинника: — О-о! Таж робочий день давно скінчився!.. Час біжить, час летить. І скоро, скоро ніч… — він підвівся, підійшов до вішака та вбрався у форменого піджака, далі глипнув на нас: — Переночуєте в камері тимчасового утримання: там прохолодно і добре спиться…