![Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/8/9/7/3/derevo-bodhi-povernennya-pridurkiv-romani-download.jpg)
Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи]
- Автор: Яценко Петро
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-234-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи]». Краткое содержание книги:
Мула — герой роману «Повернення придурків» плекає цілий яблуневий сад. Разом із другом він розуміє, що після осягнення Нездійсненної мрії людині залишається лише один шлях у житті. Але той, хто колись пішов цим шляхом, рано чи пізно повертається…
— Але в тебе є алібі, — сказали ми з Мулою, — ти купував у нас пиріжки. Ти не міг одночасно їсти пиріжки і вбивати Продавця…
Уже зовсім розвиднілось, але на вулиці ще горів одинокий ліхтар. Капітан вилив своє пиво на землю. Ми з полегшенням зробили те саме і замислено дивилися крізь порожні гальби на ліхтарну пляму.
— Усі — мафія! — шепотів нам Перелюб, боязко озираючись. — І все я насправді знаю: і звідки у вас гроші, і що Великий Бос пасіки Продавця викупив та розорив, і про золото в нашому селі… Але в моєму кабінеті про це говорити не можна. Там «жучки» всюди: за сейфом, під столом… Слухають мене, а потім розповідають про все господарю… Великому Босу… і ця ваша дівчина, виходить, теж має до нього стосунок. Багато чого з ним пов’язано. Та я ніяк не можу викликати його на розмову. Стільки вже запрошень посилав — не відгукується… Ні, я розумію, звичайно: ну хто я такий?.. Простий капітан міліції. А йому пам'ятник у місті стоїть, він — Великий Бос!
Ми з розумінням закивали головами.
— Весь особовий склад мого підрозділу вчора кудись подівся, — продовжив тихо капітан. — Навіть мій Коханий зник… А ви мені до вподоби. Хочете отримати роботу в міліції?..
— Роботу! — зрадів Мула.
— Роботу? — злякався я.
— І ми зможемо знайти нашу дівчину? — поцікавився в капітана мій товариш.
— Ви будете шукати її з міліційним посвідченням. Це легше.
— Що ж, — зітхнув я, — заради того, щоб знайти нашу дівчину, я згоден навіть працювати.
— Вважаю, домовились, — зрадів капітан і потис нам руки. — Правда, зарплатня в міліції невелика — сімдесят євро на місяць, але що поробиш…
— Сімдесят євро! — в захваті видихнули ми. — Це на двох виходить сто сорок!.. І майже тисячу сімсот євро на рік!.. Через шість років, складаючи, ми зможемо купити собі нову Нездійсненну Мрію, і нам навіть вистачить на сиґналізацію!.. Ви на своє авто, мабуть, довше збирали?..
— Хм, — лукаво мугикнув Перелюб та, зачекавши, поки мине наш захват, сказав: — Перше ваше завдання — секретне завдання! — доставити до мене на допит Великого Боса… У живому, звичайно, стані.
Ми з Мулою виструнчились і вигукнули водночас: Мула — «гей-йа-а!», а я — «ура!..»
IV
Чорт забирай, вона згодна!..
Ми з товаришем простували ранковою вулицею, обійнявшись, співаючи куплети пісень і підтанцьовуючи. Ми ж бо сунули не абикуди — ми йшли забирати до міліції Великого Боса!..
— Гей ви-н, ідійонти!.. — долинув до нас згори гугнявий голос. — Зачиніть пельки-н!.. Недьоля. Шонста ранку!..
Ми позадирали голови й побачили на балконі панельного будинку старенького дідуся в самих шортах. У руках він затискав мисливську рушницю.
— Вибачте, але ми не можемо йти мовчки! — гукнув йому я. — У нас секретне завдання, ми повинні маскуватися під п’яниць!..
— Йой! — відкрив рота дідусь.
— Ми співробітники міліції і йдемо забирати Великого Боса! — заволав на всю вулицю Мула.
— Он воно йок! — сказав дідусь і раптом двічі вистрілив з рушниці в повітря.
Від несподіванки ми з товаришем присіли й руками позатуляли вуха.
Звуки пострілів відбилися від стін будинків тисячею гучних лун. Одразу ж зарипіли, відчиняючись, вікна квартир, загупали двері балконів. Розтривожені невиспані мешканці бажали дізнатися: хто непокоїть їх цього святого недільного ранку?..
— Еге-гей!! — закричав, вимахуючи рушницею, дід. — Слухай усьйо-н!.. Усьйо слухай!!.. Онті двоє, — він тицяв пальцем на нас, — з мільоції і йдуть Боза Велинкого арештонвувати!.. Смерть кровопивинцю!..
— З міліції… арештовувати… великого… — тихим шелестом пронеслося між вікнами й балконами.
— Я допомонжу! — тупцював на балконі озброєний старенький. — То боговгодна справа-н! Я ветернан світових воєн!..
— Допоможемо… допоможемо… піддержимо… — загуло з будинків навколо. І за якісь хвилини з під’їздів на вулицю почали витікати струмки люду. Чоловіки, жінки, молоді й старшого віку міщани гомоніли, мали в руках дрючки, металеві прути, дехто тримав лопати й невідомо звідки добуті коси… Плакали жінки, верещали на радощах діти, хтось смикав нас із Мулою за рукави й обіцяв за нас молитись, хтось наполегливо пропонував пригостити нас горілкою, салом… Дід, що його ми бачили на балконі, був уже внизу, оперезався патронташем, показував усім свою рушницю та галасував: