Поріг безсмертя
- Автор: Борунь Кшиштоф
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Поріг безсмертя». Краткое содержание книги:
Повість гостро антирелігійна. В ній автор руйнує обіцяне церковниками загробне життя.
— Он воно як. Тому Хосе й телефонував до Маріо? Його цікавили ці записи…
— Ні, — обурливо заперечила Катерина. — Хосе просто сумував за сином. Він справді його дуже любив і любить… Боннард зважився на цей доволі ризикований крок, враховуючи психічний стан Хосе. Питання про щоденник постало лише в третій чи четвертій розмові. Та й то випадково.
— Мені здається — ти ідеалізуєш Браго.
— Схаменися! Ти не знаєш Хосе! Ти не знав, який він був до смерті… І зараз… Ти бачиш його тільки очима оцієї відьми. Уявляю собі, що вона тобі про нього наверзла… Вона змусила свого сина присягтися, що він нікому не скаже про знищення рукописів — ти це знаєш? Од нього ти про це не довідаєшся. Він розповів тільки батькові.
— Чому ти так ненавидиш сеньйору Долорес? Мені здається, попри всі її вади, це сердешна, нещасна жінка.
— Що ти мелеш?! — обурилася Катерина. — Це зажерлива, підступна, себелюбна, безсовісна баба. Знав би ти, як натерпівся від неї Хосе!..
Я дивився на Катерину і роздумував, чому саме вона, завжди така справедлива й розважлива, не має й крихти співчуття до матері Маріо. Хіба вона не бачила того, що діялося тут кілька хвилин тому? Хіба не розуміла, що Долорес тільки заради сина зважилася на. розмову з своїм покійним чоловіком?..
— Катерино! А ти часом не була закохана в Хосе?
Вона різко відвернулась.
— То я не помилився! Зрештою, може, й досі…
Катерина обернула до мене обличчя. Вона мовчки дивилася на мене широко відкритими очима, але я бачив — думки її витали далеко…
— Ти гадаєш, що… безглуздо кохати тінь… — прошепотіла вона ледь чутно.
XIV
День знову стояв сонячний. Небо було чисте, без жодної хмаринки. Коли ми з Катериною й Альберді вирушали з інституту, я пошкодував, що мушу повертатися до задушливого міста.
Сеньйора де Ліма і Маріо виїхали з професором Боннардом чотири з половиною години тому, як і запланував учора вчений. Я бачився з ними вранці. Долорес була бліда і змучена. Я знав, що вона до пізньої ночі просиділа в Боннардовому кабінеті. Мабуть, вони все-таки порозумілися без моєї допомоги, бо я помітив, що вона ставиться до нього з щирою повагою. Де Ліма сказала мені, що я справді повинен якнайшвидше забрати позов, а вона постарається переконати свого чоловіка в правомірності цього рішення. — Я запевнив її, що зроблю це якнайшвидше. Мене нічого більше не затримувало в Пунто-де-Віста, і ми з Катериною домовилися, що, завізши Альберді в попівство, зразу поїдемо в столицю.
Шосе було безлюдне, і я подумав, що да Сільва після вчорашньої перестороги Боннарда зняв свої «пости». Проте Катерина не поділяла мого оптимізму: вона сказала, що полковник не з тих людей, які так легко капітулюють.
Альберді не брав участі в розмові. Похмурий і мовчазний, він сидів позаду нас, і хоч витяг бревіарій[12], однак не читав його, задумливо дивлячись поперед себе стомленими очима.
За два кілометри від інституту дорога звертала ліворуч і поволі бралася вгору, до горба, на схилах якого розкинулося селище. Сонце світило просто в очі. Я потягся по темні окуляри — аж раптом Катерина, що сиділа поруч мене, зненацька вигукнула, простягши руку:
— Поглянь!
Далеко попереду, здіймаючи хмару куряви, рухався людський натовп.
Він сунув назустріч нам щільною масою; над головами людей гойдалися барвисті прапори чи транспаранти. Невдовзі ми вже могли розгледіти, що то не прапори, а кілька церковних хоругов із мальованими ликами святих та богоматері.
Я трохи стишив швидкість, роздивляючись натовп. На чолі його якийсь крем'язень ніс здоровий хрест. Більшість чоловіків була озброєна киями й ломами, а де-не-де виблискували довгі ножі й навіть рушниці. Обабіч шосе простували жінки. Кілька хлопців бігли попереду процесії.
12
Бревіарій — молитвослов католицького священика.