Поріг безсмертя
- Автор: Борунь Кшиштоф
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Поріг безсмертя». Краткое содержание книги:
Повість гостро антирелігійна. В ній автор руйнує обіцяне церковниками загробне життя.
— Ну що ти… Я завжди міг вернутися. Тут інша причина…
Хлопець запитливо глянув на мене.
— Яка причина? Скажи, синку, — в голосі Долорес я відчув тривогу.
— Ви, сеньйоро, надаремно й досі підозрюєте професора Боннарда в лихих намірах, — втрутився я в розмову. — Професор не силував Маріо лишатися тут. Присутності сина потребує Хосе Браго.
— Ах, Хосе…
Долорес розпачливо глянула на мене. Я вирішив довести розмову до кінця.
— Склалося так, що відсутність Маріо може негативно позначитися на психічному стані Хосе Браго. Правда, професоре?
— Я бачу, ви чудово поінформовані або незвичайно здогадливі, — відповів учений тоном, який, на жаль, не міг розвіяти сумнівів сеньйори де Ліма.
— Тому я й хотів вас попередити, — вів я далі незворушно, — що Маріо повинен регулярно, можливо, навіть через кожні кілька днів провідувати свого батька.
— Так, мамо! — схвильовано підхопив хлопець. — Я мушу приїздити сюди! Я йому потрібний!
— Звичайно! Ти провідуватимеш його, коли твоя воля, — поквапилась відповісти сеньйора де Ліма, хоч видно було — вона не сприймає всерйоз жодного слова. — Я сама привозитиму тебе сюди… Але ми заважаємо сеньйорові професору, — знову перевела вона розмову на інше. — Може, нам уже час їхати… — почала вона і затнулась, непевно глянувши на мене.
Тепер на мене чекала найважча частина розмови. Чи годі буде мого авторитету, щоб переконати її перебути ніч в інституті?
— Я гадаю — нам поки що нема чого поспішати… — обережно почав я. — Вже досить пізно, а нічні поїздки не вельми приємні… Сеньйоре професоре, у вас знайдеться для гостей якась кімната?
Долорес перелякано дивилася на мене.
— О, навіщо завдавати сеньйору професорові клопоту…
— Який там клопіт… — пробурмотів Боннард, що, певно, мало означати запрошення.
Цієї миті в холі знову з'явився молодий індіянин. Підійшовши до Боннарда, він щось сказав йому, але я не почув. Професор кивнув Катерині, і всі троє, перше ніж я встиг запитати, що сталося, квапливо вийшли. Сумніву не було — трапилося щось важливе. Однак я не мав часу на роздуми, бо сеньйора де Ліма заходилася мене допитувати, чому я так дивно поводжуся.
— Навіщо нам ночувати тут? Адже це безглуздо! Я справді боюся… — говорила вона, благально дивлячись на мене. — Краще вже поїдемо в «Каса гранде».
— Ми мусимо тут лишитися, щоб з'ясувати справу до кінця. Це раз! А коли говорити про «Каса гранде», то я не знаю, чи Маріо… — я замовк.
— Я туди ні за що не поїду! — прохопився Маріо.
— Ну, то ми можемо переночувати в мого брата! — не поступалася Долорес.
— Я лишаюсь тут, — квапливо сказав священик. — А зрештою… я ж казав тобі, Долорес… Передусім ти повинна сама побалакати з Хосе.
— Я?!
— Адже я казав тобі…
— Ти, мабуть, жартуєш…
— Ні, Долорес. Цього хоче Хосе. Йому не можна відмовляти…
— Ти знову за своє? Поясніть йому, сеньйоре адвокате…
Вона не докінчила, бо в хол повернулися Боннард і Катерина.
— Куди ви поділися, професоре?
Вчений не відповів на моє запитання. Він простяг до мене руку, в якій тримав невеличку пластмасову коробочку. Я подумав, що це портсигар, і вже потягся було до коробочки, але, на мій подив, професор квапливо відсмикнув руку і швидким кроком підійшов до сеньйори де Ліма.
Аж тут у наших вухах залящав пронизливий свист. Він линув саме з тієї невеличкої коробочки.
— Віддайте! — наказав Боннард, вимикаючи апарат і кладучи його на столик.
— Що? У мене… нічого немає! — бліднучи, пробурмотіла Долорес.
— Ви знаєте, про що я кажу! Віддайте добром! Інакше я накажу обшукати вас.
В очах Долорес з'явився страх.
— Ну, хутчій! Не гайте часу!
Вона розпачливо глянула на мене, потім на свою сумочку. Нарешті, відкрила її тремтячими руками і вийняла губну помаду в пластмасовій оправі — ту саму, яку перед від'їздом із «Каса гранде» приніс їй да Сільва.
Професор Боннард витяг із кишені хусточку.
— Покладіть на стіл!
Долорес, трусячись, виконала наказ. Бон-нард узяв хусточкою злощасну помаду і підніс її до апарата. Далі натиснув на перемикач — і знову залунав свист; професор одсунув апарат — свист стишився. Нарешті він ще раз натис на перемикач, і свист ущух.
— Звертаю вашу увагу як адвоката й довірену особу сеньйори де Ліма, — промовив до мене Боннард офіційним тоном, — що ваша клієнтка вчинила серйозний злочин і може бути притягнена до кримінальної відповідальності. Підслухування в нашій країні, на щастя, заборонене законом.