Життя, Всесвіт і все суще
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Іван Яндола
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Життя, Всесвіт і все суще». Краткое содержание книги:
Проте, на жаль, коли ось-ось мали отримати довгожданий результат, Землю знищили кораблі вогонів, космічного племені, які розчищали шлях для прокладення гіперпросторової магістралі. Врятувалися тільки двоє землян. Артура Дента в останню мить урятував від загибелі його приятель Форд Префект, який, хоч і жив у англійському містечку Гілдфорд, але насправді був вихідцем з дальньої околиці Галактики. Завдяки суперздібностям Префекта їх підбирає космічний корабель «Золоте серце», в якому мандрує колишній президент Галактики Зафод Біблброкс разом із своєю супутницею, колишньою землянкою Трилліан. їм прислужує робот Марвін, меланхолік, що перебуває у стані хронічної депресії. Зазнавши багатьох карколомних пригод і побувавши в усіх кінцях Галактики, Артур Дент на машині часу попадає на Землю за два мільйони років до того, як вона буде знищена вогонами…
— Ближче до суті.
— Роботи втратили інтерес до цього діла, сер.
— До чого саме?
— До війни, сер. Думка про неї, схоже, їх пригнічує. В них відчувається якась світова втома, чи, може, вірніше сказати, всесвітня втома.
— Гм, нічого в цьому поганого немає, єдине, що від них очікується, так це допомогти нам у знищенні того самого Всесвіту.
— Так то воно так, але ж, сер, їм це видається непосильним. На них напала якась апатія. їм стало важко братися за роботу. Їм бракує завзяття.
— Що, власне, ви хочете сказати?
— Мені здається, щось їх дуже пригнічує, сер.
— Розкріккіт їх усіх, про що це ви говорите?
— Останнім часом силами роботів було проведено декілька бойових операцій. Складається таке враження, що вони йдуть до бою, націлюють свої стрільби і раптом їх пронизує думка: «А навіщо? Що, космічно висловлюючись, тут твориться?» І їх охоплює якась втома, і вони чомусь хмурніють.
— І що ж вони тоді роблять?
— Е-е, розв'язують квадратні рівняння, сер, і вибирають такі збіса складні, що й сам чорт ногу зламає. А після — сидять і супляться.
— Супляться?
— Так, сер.
— Чи чуване таке, щоб роботи супилися?
— Не можу знати, сер.
— Що там за шум?
То в колодязь протискувався Зафод, голови його йшли обертом.
Розділ 31
У глибокому колодязі пітьми сидів скалічений робот. Деякий час у тій залізній пітьмі він сидів мовчки. А ще там було зимно і вогко, однак роботи не призвичаєні помічати такі речі. Та ціною величезної напруги волі він таки змусив себе їх помітити.
Його мозковий відсік довгий час був підключений до головного розвідувального процесора Кріккітянського військового комп'ютера. Нічого приємного в цьому спілкуванні робот не відчував, та треба сказати, що й головний розвідувальний процесор Кріккітянського військового комп'ютера не відчував у ньому теж.
Кріккітянські роботи підібрали це бідолашне металеве створіння в болотах Скорншелли Зети тому, що майже з першого погляду звернули увагу на його величезну інтелектуальну потужність, якою вони могли, без сумніву, скористатися.
Одначе вони були не в змозі передбачити, що холоднеча, темрява, вогкість, захаращеність приміщення та самотність аж ніяк не сприяють зціленню того душевного надриву, що став на заваді такому розумовому потенціалові.
Робот не був задоволений нав'язаною йому роботою.
Опріч усякої всячини, робота над координацією військової стратегії цілої планети рятувала від неробства лише крихітну частинку його величезного всеохоплюючого розуму, а решта його електронних звивин страшенно нудьгувала. Тричі розв'язавши всі основні математичні, фізичні, хімічні, біологічні, соціологічні, філософські, етимологічні, метеорологічні та психологічні проблеми Всесвіту, окрім власних, він зіткнувся з найстрашнішою: «Що робити далі?» Тож із горя він узявся складати жалібні пісеньки без складу та ладу. Останньою спробою була колискова.
Марвін ґуґнявив:
Сплять зелені і сині, тверезі і п 'яні
Лиш мені не до сну у вологій цій ямі,
Бо я бачу зіницями інфрачервоними
І вночі, і в трубі, де всі білі є чорними.
Ненавиджу я темінь, ненавиджу я ніч.
Я б засунув обох їх у нетоплену піч. Він перепочив, щоб зібратися з душевними та творчими силами перед новим куплетом.
Улягаюсь я спати, в боки давлять діоди,
Електричних овець знов пасуть ідіоти,
Мої сни і бажання розтоптала отара
І побекала в ніч, знявши куряви хмару.
Ненавиджу я темінь, ненавиджу я ніч
Я б засунув обох їх у нетоплену піч.
— Марвіне! — прошипів хтось у темряві.
Робот так рвучко смикнув головою, що мало не висмикнув карколомну павутину електродів, яка зв'язувала його з централею Кріккітянського військового комп'ютера.
Відчинилася оглядова ляда, крізь яку зазирала одна з двійки нечесаних голів, друга ж заважала першій тим, що надмір нервово смикалася, розглядаючись на всі боки.
— А, це ти, — промимрив робот, — мені треба було раніше здогадатися.
— Слухай-но, хлопче, — ошелешено сказав Зафод, — так то ти щойно співав?
— Я, — з гіркотою зізнався Марвін, — у дану мить я перебуваю в надзвичайно блискучій формі.
Зафод просунув голову в отвір і розглянувся на всі боки.