Життя, Всесвіт і все суще
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Іван Яндола
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Життя, Всесвіт і все суще». Краткое содержание книги:
Проте, на жаль, коли ось-ось мали отримати довгожданий результат, Землю знищили кораблі вогонів, космічного племені, які розчищали шлях для прокладення гіперпросторової магістралі. Врятувалися тільки двоє землян. Артура Дента в останню мить урятував від загибелі його приятель Форд Префект, який, хоч і жив у англійському містечку Гілдфорд, але насправді був вихідцем з дальньої околиці Галактики. Завдяки суперздібностям Префекта їх підбирає космічний корабель «Золоте серце», в якому мандрує колишній президент Галактики Зафод Біблброкс разом із своєю супутницею, колишньою землянкою Трилліан. їм прислужує робот Марвін, меланхолік, що перебуває у стані хронічної депресії. Зазнавши багатьох карколомних пригод і побувавши в усіх кінцях Галактики, Артур Дент на машині часу попадає на Землю за два мільйони років до того, як вона буде знищена вогонами…
Для повного комплекту, навколо них замаячили подоби дерев'яних панелей. А потім на кушетці з'явилося зображення самого Гактара та таке, що, дивлячись на нього, очі аж на лоба лізли.
Кушетка мала нормальні габарити для кушетки психоаналітика — приблизно п'ять-шість футів у довжину.
Комп'ютер мав нормальні габарити для чорного орбітального комп'ютера — приблизно тисячу миль в діаметрі.
А саме від тієї ілюзії, що комп'ютер, як і має бути, лежав на кушетці, і лізли на лоба очі.
— Гаразд, — твердо мовила Трилліан, зводячись на ноги. Вона відчувала, що її надмір улещують влаштуватися позручніше і змиритися з купою ілюзій.
— Дуже добре, — сказала вона, — а ти можеш і зробити щось справжнє? Маю на увазі матеріальні речі?
І знову відповідь почулася лише після паузи, ніби розпиленому в пилинки розуму Гактара треба було зібрати думки з мільйонів і мільйонів миль, на які вони були розкидані.
— А, — зітхнув він, — ви маєте на увазі зореліт.
Здавалося, що думки Гактара котяться повз них і крізь них, як хвилі крізь ефір.
— Так, — зізнався він, — я можу. Та це дається ціною велетенських затрат зусиль та часу. Розумієте, все, на що я здатний у моєму розпиленому стані, так це підбадьорювати та пропонувати. Підохочувати та підказувати. Та пропонувати…
Здавалося, подоба Гактара на кушетці захиталася і заколивалася, ніби йому важко було підтримувати наочний образ. Він зібрався з силами.
— Я можу підохочувати і підказувати, — продовжив він, — підохочую крихітні уламки космічного сміття — якийсь випадковий маленький метеорит, жменька молекул звідси, жменька атомів водню звідти — до зближення. Я підохочую їх сходитися докупи. Я можу намовити їх зліпитися в якусь певну форму. Та скільки ж мільярдів років мені на це треба!
— То це ти зробив модель космічного корабля, який буцімто розбився? — знов спитала Трилліан.
— Та… я, — промимрив Гактар, — я зробив, деякі об'єкти. Я можу їх переміщати. Я створив зореліт. Здавалося, що то було найслушнішим.
Тут щось змусило Артура підхопити з канапи свою сумку і міцно притиснути її до себе.
Імла часточок стародавнього роздробленого розуму завертілася навколо них, ніби в ньому зароїлися погані сни.
— Я, бачте, покаявся, — скорботно пробурмотів він. — Я покаявся в тому, що вчинив диверсію проти власного винаходу, створеного для Гумогубих Крицепузиків. Я не був уповноважений приймати такі рішення. Мене створили для виконання певної функції, а я не втримався. Я власним розумом закреслив своє існування.
Гактар зітхнув, а Трилліан з Артуром мовчки чекали на продовження його розповіді.
— Ви мали рацію, — сказав він невдовзі. — Я сформував свідомість жителів планети Кріккіт так, щоб вони знавісніли подібно до Гумогубих Крицепузиків і щоб вони попросили мене винайти бомбу, яку я не спромігся створити з першої спроби. Я огорнув собою планету і став доводити кріккітян до потрібного мені рівня оскаженілості. Під впливом подій, які я спромігся підлаштувати, та впливу, який я міг справити на них, вони виробили нахил до маніакальної ненависті. Я змусив їх жити в небі. На поверхні планети мій вплив був надто слабким. — Звичайно ж, коли їх заплели в кокон часової тягучки і впливати на них я вже не міг, вони збилися з плигу і стали некеровані. — Ну, що ж, ну, що ж, — додав він, — я намагався лише виконати свою функцію.
І поступово, дуже і дуже повільно оптичні образи в товщі хмари почали тьмяніти, поступово танути.
Раптом їх знову стало видно виразно.
— Звичайно ж, у них живе було прагнення помститися, — сказав Гактар з неочікуваною різкістю. — Не забувайте, що мене розтерли в пилюку і кинули напівживим, напівкалікою на мільярди років. Відверто кажучи, мені б хотілося розтерти Всесвіт ще в дрібніший пил, аніж той, у який перетворили мене. Повірте, на моєму місці ви відчували б те ж саме.
Він знову помовчав, а пилюка тим часом завихрювалася.
— Та перш за все, — проговорив він потужним, як і досі, голосом, — я намагався виконати свою функцію. Ну, що ж…
— Тобі болить те, що в тебе нічого не вийшло? — спитала Трилліан.
— Чи в мене нічого не вийшло? — прошепотів Гактар. Привид комп'ютера на кушетці психоаналітика знову почав повільно танути.
— Ну, що ж, ну, що ж… — знову зазвучав, стихаючи, голос, — тепер невдачі мене не обходять.
— Ти знаєш, що ми маємо зробити? — спокійно запитала діловитим тоном Трилліан.
— Так, — відповів Гактар, — ви збираєтесь мене розвіяти. Ви збираєтесь знищити мою свідомість. Прошу, будьте як у себе вдома. Після усіх цих мільярдів років лише про забуття я мрію. Якщо я до цього часу не виконав своєї функції, то зараз уже надто пізно. Дякую вам і на добраніч.