Життя, Всесвіт і все суще
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Іван Яндола
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Життя, Всесвіт і все суще». Краткое содержание книги:
Проте, на жаль, коли ось-ось мали отримати довгожданий результат, Землю знищили кораблі вогонів, космічного племені, які розчищали шлях для прокладення гіперпросторової магістралі. Врятувалися тільки двоє землян. Артура Дента в останню мить урятував від загибелі його приятель Форд Префект, який, хоч і жив у англійському містечку Гілдфорд, але насправді був вихідцем з дальньої околиці Галактики. Завдяки суперздібностям Префекта їх підбирає космічний корабель «Золоте серце», в якому мандрує колишній президент Галактики Зафод Біблброкс разом із своєю супутницею, колишньою землянкою Трилліан. їм прислужує робот Марвін, меланхолік, що перебуває у стані хронічної депресії. Зазнавши багатьох карколомних пригод і побувавши в усіх кінцях Галактики, Артур Дент на машині часу попадає на Землю за два мільйони років до того, як вона буде знищена вогонами…
— Мабуть, просто блефувала, — розмірковував Зафод. — Бідне дівча, який же я все-таки йолоп, що залишив її саму.
Розділ 32
— Гактаре! — гукнула Трилліан. — Що ти задумав?
Навколишня темрява відповіла могильним мовчанням. Трилліан знервовано чекала. Вона була впевнена в правоті свого здогаду. Жадібно вдивляючись у морок, вона сподівалася хоч на якусь відповідь. Але там була тільки мертва тиша.
— Гактаре! — знову гукнула вона. — Я хотіла б познайомити тебе з моїм приятелем Артуром Дентом. Я хотіла полетіти з Богом Громовержцем, та Дент мене не пустив і я вдячна йому за це. Він примусив мене розібратися в своїх почуттях. На жаль, Зафод надмір наляканий усім цим, так що замість нього я привела Артура. Навіть не знаю, навіщо я тобі все це говорю.
— Агов! — покликала вона знову. — Гактаре? І тут вони почули.
То був слабкий, ледве чутний голос, ніби далеке напівчутне відлуння, принесене вітром, мовби відгомін згадки або сну.
— Може, ви обоє вийдете назовні,— прошелестів голос. — Обіцяю, що ви будете в повній безпеці.
Трилліан з Артуром перезирнулися, виступили назовні і до неправдоподібності твердо стали на стежку зі світла, що променіло з відчиненого люка «Золотого Серця» і вело в імлисту гранульовану темряву Хмари Пилу.
Артур спробував був узяти її за руку, щоб підтримати і підбадьорити, та вона відсторонилася. Тоді він притис до себе свій портплед з бляшанкою грецької оливкової олії, рушником, пожмаканими поштівками з видами Санторіні та іншим лахміттям. Замість дівчини став підтримувати та підбадьорювати сумку.
Ніщо стелилось під ногами, ніщо кружляло навкруг них.
Туманне, запилючене ніщо. Кожна порошинка розпорошеного комп'ютера, який повільно обертався, тьмяно мерехтіла в темноті, коли на неї попадало сонячне світло. Кожна порошинка комп'ютера, кожна пилинка втримувала в собі слабеньку подобу цілого. Розтерши комп'ютер у порошок, Гумо-губі Крицепузики зі Стрітераксу, всього-на-всього скалічили комп'ютер, а не знищили його. Слабке і нетривке поле часточок насилу тримало їх укупі.
…Артур і Трилліан стояли, а точніше ширяли посередині цієї дивної субстанції. Дихати тут було нічим, та в дану хвилю це здавалося несуттєвим. Гактар дотримував свого слова. Їм нічого не загрожувало. Поки що.
— Я нічим не можу пригостити, — тихо промовив Гактар, — окрім оптичних обманів, нічого не можу вам запропонувати. Хоча і з допомогою оптичних обманів можна створити певний затишок, якщо немає нічого іншого.
Його голос стих, а з темряви стало вимальовуватися марево подоби довгої, покритої квітчастим оксамитом канапи.
Артур був нестерпно вражений тим, що то була та сама канапа, яка з'явилася перед ним на просторах доісторичної Землі. Він так розлютувався, що ладен був вилаяти Всесвіт за те, що той збиткується з нього, підстроюючи такі дурні жарти.
Він потамував своє бажання і обережненько присів на краєчок канапи. Трилліан примостилася поруч.
Канапа виявилася справжньою.
Зрештою навіть якщо канапа була і несправжньою, то на собі вона їх тримала, а оскільки від канапи більше нічого й вимагати не можна, то й сумніватися в її реальності не випадає.
Голос, що прилетів на крилах сонячного вітру, прошелестів до них знову.
— Сподіваюся, вам зручно. Вони закивали.
— Я б хотів привітати вас із тим, що ви зробили правильні висновки. Артур поквапився запевнити, що сам він ніяких висновків не робив і вся
заслуга належить одній лише Трилліан. Вона просто покликала його з собою тому, що він цікавиться життям, Всесвітом і всім сущим.
— Це те, чим я цікавлюсь теж, — стиха сказав Гактар.
— Тоді,— сказав Артур, — треба якось нам про це погомоніти. За філіжанкою чаю.
І тут перед ними матеріалізувався низенький дерев'яний столик, на якому стояли срібний заварничок, порцеляновий молочний кухлик, порцелянова цукерниця та дві порцелянові філіжанки з блюдечками.
Артур потягнувся був рукою, та виявилося — то лише оптичний обман. Він відкинувся на спинку дивана, нехай хоч його тіло потішиться ілюзією зручності.
— Що навело тебе на думку знищити Всесвіт? — спитала Трилліан.
Їй було важко говорити в порожнечу, де ні на чому було зупинитися оку. Це не пройшло повз увагу Гактара, і він сміхотнув примарним смішком.
— Коли вже на те пішло, — сказав він, — то давайте створимо для нашої бесіди відповідні умови.
І перед ними матеріалізувалося дещо новеньке. То було тьмяне марево кушетки, подібно до тих, що стоять в кабінетах психоаналітиків. Оббивка з дорогої шкіри аж сяяла, та це був такий же оптичний обман, як і попередні витвори.