Переспівниця
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #3
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-038-3
- Переводчик: Уляна Григораш
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Переспівниця». Краткое содержание книги:
— Що це? — запитала я хрипким голосом, відірвавши їх від роботи.
— Катніс, ти нас викрила! — мовив Біпер весело.
— Що таке? Невже це таємниця?
Я знала, що Гейл часто навідується до Біпера і що вони проводять багато часу разом, але гадала, що вони вовтузяться з луками й іншою зброєю.
— Не зовсім. Просто я відчуваю провину, що краду в тебе Гейла, — зізнався Біпер.
Оскільки в Окрузі 13 я переважно почувалася дезорієнтованою, постійно хвилювалася, гнівалася й була зайнята: мене переодягали, підфарбовували чи лікували, — я й не помічала відсутності Гейла. Та й ніде правди діти — останнім часом наші стосунки було важко назвати гармонійними. Але нехай Біпер думає, що завинив переді мною.
— Сподіваюся, ви не гаєте часу.
— Іди-но сюди й поглянь сама, — сказав Біпер і поманив мене до комп’ютера.
Ось що вони робили: використовуючи Гейлові пастки як прообраз, створювали зброю проти людей. Здебільшого бомби. Основну увагу звертали не на механіку, а на психологію. Розставити міни так, щоб не залишилося шансу на виживання. Перекрити доступ до води та їжі. Злякати диких тварин, щоб ті кинулися навтьоки й спричинили ще серйозніші руйнування. Поставити під загрозу життя дітей, щоб дістатися справжньої цілі — батьків. Заманити жертву в начебто безпечне місце, де на неї чигатиме смерть. Гейл із Біпером мислили тверезо: вони брали не силою, а тиснули на людські почуття. Наприклад, на співчуття. Уявіть, що вибухнула бомба. Неушкоджені кидаються на допомогу пораненим, аж тут вибухає друга бомба і знищує всіх без винятку.
— Це переходить усі межі,— мовила я. — Гра без правил? — (Обоє витріщилися на мене — Біпер із сумнівом, а Гейл вороже). — Схоже, і справді не існує правил, коли йдеться про людську жорстокість.
— Чого ж? Правила існують. Ми з Біпером дотримуємося таких самих правил, як президент Снігоу, коли накачував Піту, — огризнувся Гейл.
Жорстоко, однак правда. Я вирішила не коментувати і просто вилетіла з кімнати: ще хвилина — і я зірвуся. Не встигла я вийти зі Штабу оборони, як наштовхнулася на Геймітча.
— Ходімо, — зронив він. — Ти потрібна в лікарні.
— Для чого? — запитала я.
— Лікарі хочуть випробувати дещо на Піті,— відповів він. — Підіслати до нього найменш небезпечну людину з Округу 12. Когось, із ким Піта провів дитинство, але ця людина не повинна мати нічого спільного з тобою. Зараз лікарі саме обирають кандидатуру.
Я знала, що це нелегке завдання, адже більшість тих, із ким Піта провів дитинство, були з міста, а майже нікому з його мешканців не вдалося врятуватися з полум’я. Коли ми прийшли до лікарняної палати, яку тепер перетворили на якийсь лікарський штаб, я побачила її: вона сиділа поруч із Плутархом і, як завжди, усміхалася. Деллі Картрайт. Вона всім дарувала таку усмішку.
— Катніс! — вигукнула вона.
— Привіт, Деллі,— привіталась я. Від когось я чула, що вони з молодшим братом вижили. Її батькам (вони були власниками взуттєвої крамнички) пощастило менше. В сірому однострої Округу 13 Деллі здавалася старшою. її пшеничне волосся було зібране в косу, хоча раніше вона завжди носила кучері. Деллі схудла, однак їй личило — вона була чи не єдина з Округу 12, хто міг похвалитися кількома зайвими грамами. А тутешнє дієтичне харчування, стрес, горе через втрату батьків — все це, без сумніву, позначилося на ній.
— Як у тебе справи? — запитала я.
— Багато чого змінилося, — її очі наповнилися сльозами. — Але тут, в Окрузі 13, до нас так добре ставляться, правда ж?
Деллі казала це щиро. Вона завжди любила людей. Усіх людей, а не тільки купку обраних.
— Так, тут Хочуть, щоб ми почувалися затишно, — мовила я. Непогана нейтральна відповідь. — Тебе обрали для побачення з Пітою?
— Гадаю, що так. Бідолашний Піта! І ти. Я ніколи не зрозумію вчинків Капітолія, — сказала вона.
— Може, краще й не намагатися, — мовила я їй.
— Деллі знає Піту давно, — сказав Плутарх.
— О так! — обличчя Деллі виясніло. — Ми змалечку гралися разом. Я казала всім, що він мій брат.
— Ну, як тобі ідея? — запитав мене Геймітч. — Щось може збудити спогади про тебе?
— Всі ми навчалися в одному класі. Але ніколи не спілкувалися, — сказала я.
— Катніс завжди була особлива, я не могла й мріяти про те, щоб заговорити до неї,— мовила Деллі.— Вона так вправно полювала й торгувала на Горні! Всі її поважали.
Ми з Геймітчем воднораз зиркнули на неї — перевірити, чи вона бува не жартує. Якщо вірити словам Деллі, то в мене було мало друзів через те, що мене побоювалися через мою винятковість. Це неправда. У мене було мало друзів, бо я не надто дружелюбна. Однак це ж Деллі, вона вважає, що всі люди чудові.