Переспівниця
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #3
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-038-3
- Переводчик: Уляна Григораш
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Переспівниця». Краткое содержание книги:
Ні, не оскаженів, нагадала я собі. Його накачали. Саме це слово вживали Плутарх і Геймітч, коли говорили про Піту. Накачали. Я слабко уявляла, що це означає.
Прим прийшла за кілька хвилин після нападу й відтоді ні на крок не відходила від мене. Вона вкрила мене ще одним покривалом.
— Думаю, корсет скоро знімуть, Катніс. Тоді тобі не буде так холодно.
Мама асистувала при проведенні серйозної операції, тому досі не знала про те, що вчинив Піта. Прим почала ніжно масажувати мою стиснуту в кулак руку, аж поки м’язи не розслабилися і до пальців не прилинула тепла кров. Прим заходилася масажувати другу руку, і в цей час прийшли лікарі, зняли корсет і вкололи мені щось від болю й набряків. Я лежала нерухомо, як мені й наказали, щоб не пошкодити шию.
Плутарх, Геймітч і Біпер, які чекали в коридорі, зазирали в палату щоразу, як відчинялися двері. Не знаю, чи розповіли вони Гейлові про те, що сталося, але його тут не було — виходить, що не розповіли. Плутарх зазирнув усередину й попросив Прим, щоб вона також вийшла, однак вона відповіла:
— Ні. Якщо ви мене виженете, я неодмінно зайду в хірургію й розповім матері про все, що сталося. І попереджаю вас, вона не в захваті від старшого продюсера, який весь час наражає Катніс на небезпеку. І толком не захищає.
Здається, Плутарх образився, але Геймітч засміявся.
— Нехай залишається, Плутарху, — мовив він. І Прим залишилася.
— Отже, Катніс. Пітин стан — несподіванка для нас, — мовив Плутарх. — У двох останніх інтерв’ю було видно, що він погіршився. Вочевидь, із Піти знущалися, і це не могло не відбитися на його поведінці. Однак зараз ми думаємо, що причини набагато серйозніші. Ймовірно, Капітолій застосував проти нього нову технологію: Піту накачали. Біпере?
— Перепрошую, — мовив той, — але я не можу розповісти про неї в деталях, Катніс. Капітолій старанно приховує всі дані про цей вид тортур, і на мою думку, результат не завжди однаковий. Це єдине, що нам відомо напевне. Це один із видів залякування. Термін «накачати» умовний, ми гадаємо, для таких катувань використовують отруту мисливців-убивць. Під час перших Голодних ігор тебе ужалила така оса, тому тобі ліпше за нас відомо, як ця отрута впливає на людину.
Страх. Галюцинації. Видіння. Смерть моїх близьких… Отрута вражає ділянку мозку, відповідальну за страх.
— Упевнений, ти добре пам’ятаєш, як страшно це було. Як ти почувалася опісля? — запитав Біпер. — Чи не було в тебе відчуття, наче ти не певна, що відбувалося насправді, а що ні? Більшість людей, яких вжалили мисливці-вбивці і яким вдалося вижити, розказують саме таке.
Так. Ота зустріч із Пітою. Навіть отямившись, я не знала, чи Піта справді бився з Катоном і врятував мені життя, чи я просто все вигадала.
— Виокремити справжні спогади важко, бо їх можна змінити, — Біпер постукав себе пальцем по чолі.— Спочатку їх активізують, змінюють і тоді знову зберігають у новій формі. Уяви, що я попросив тебе щось запам’ятати, — я сказав тобі це або показав відеозапис, — і поки ти намагаєшся запам’ятати подію, тобі вводять отруту мисливців-убивць. Доза не достатня для того, щоб вирубати тебе на три дні, а тільки для того, щоб посіяти страх і сумніви. Саме такі спогади відкладаються в твоєму мозку.
Мені стало зле. І тут Прим поставила запитання, яке давно крутилося у мене на язиці:
— І таке зробили з Пітою? Викликали спогади про Катніс і змінили їх так, що тепер він її ненавидить?
Біпер кивнув.
— Нові спогади такі страшні, що він бачить у Катніс загрозу для свого життя. І намагатиметься її вбити. Таке наше припущення.
Я затулила обличчя руками. Цього не може бути! Це неможливо! Щоб Піта забув, як він мене кохає… Хіба це комусь до снаги?
— Але це поправимо, правда? — запитала Прим.
— Гм… у нас дуже мало відомостей про такі методи катування, — відповів Плутарх. — Тобто взагалі ніяких. Якщо такі методи колись і використовувалися, то в нас немає доступу до звітів.
— Але ж ви все одно спробуєте? — наполягала Прим. — Ви ж не збираєтеся просто замкнути Піту в темній кімнаті, щоб він там страждав на самоті?
— Звісно, що ми зробимо все можливе, Прим, — мовив Біпер. — Просто ми не певні, чи наші спроби матимуть успіх. Страх викорінити найважче. Саме його наш мозок запам’ятовує найкраще.