Переспівниця
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #3
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-038-3
- Переводчик: Уляна Григораш
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Переспівниця». Краткое содержание книги:
— Фінею, ти зразу покохав Енні? — запитала я.
— Ні,— відповів він, а за кілька хвилин додав, — вона мене полонила поступово.
Я покопалася в своєму серці, але зараз єдиною людиною, яка полонила мене, був Снігоу.
Мабуть, уже перевалило за полуніч, мабуть, уже настало завтра… і тут двері відчинив Геймітч.
— Вони повернулися. Нас чекають у лікарні.
Я була розтулила рота, готова завалити його запитаннями, але Геймітч тільки коротко буркнув:
— Це все, що я знаю.
Я скочила на ноги, мені кортіло бігти, але Фіней поводився дуже дивно: так ніби втратив здатність рухатися, тож мені довелося взяти його за руку й вести за собою, наче малу дитину. Ми вийшли зі Штабу оборони, сіли в ліфт і дуже швидко опинилися в лікарні. Повсюди панував хаос: лікарі голосно віддавали накази, коридорами возили поранених на каталках.
Ми притислися до стіни, даючи дорогу ношам, на яких лежала непритомна жінка з виголеною головою. Її тіло було вкрите синцями та струпами, з яких без упину сочилася рідина. Джоанна Мейсон. Саме їй були відомі таємниці повстанців. Принаймні те, що стосувалося мене. І вона за це поплатилася.
Крізь прочинені двері я побачила в одній із палат Гейла. Він сидів на ліжку роздягнений до пояса, з його обличчя котилися великі краплі поту, а лікар довгим пінцетом витягав у нього з лопатки осколок. Поранений, але живий! Скрикнувши його ім’я, я кинулася до Гейла, але медсестра загородила мені дорогу.
— Фінею! — почувся не то зойк, не то крик радості. Вродлива, хоч і трохи неохайна молода жінка — чорнява, з очима кольору морської хвилі — бігла до нас, закутана в саме тільки простирадло. — Фінею!
І раптом зникли всі, не залишилося нікого, тільки ці двоє. Вони потягнулися одне до одного, обнялися, заточилися і, прихилившись до стіни, так і завмерли. Злиті в одне. Неподільні.
В грудях у мене кольнуло. Заздрість. Я заздрила. Не Фінею і не Енні, а їхній впевненості. Побачивши їх, ніхто не міг поставити під сумнів їхнє кохання.
До нас із Геймітчем підійшов Богз, трохи потовчений, однак неушкоджений.
— Ми врятували всіх, за винятком Енобарїї. Та оскільки вона з Округу 2, ми взагалі сумніваємося, що її тримали у в’язниці. Піта в кінці коридору. Він досі непритомний. Але тобі краще бути біля нього, коли він отямиться.
Піта.
Живий і здоровий — ну, можливо, не здоровий, але живий, і він тут! Далеко від Снігоу. В безпеці. Тут. Зі мною. За хвилину я зможу його торкнутися. Побачити його усмішку. Почути його сміх.
Геймітч усміхнувся:
— Ходімо.
Мене охопила легкість, безтурботність. Що я скажу Піті? Байдуже. Піта буде радий, незалежно від того, як я поведуся. Напевно, він мене цілуватиме. Цікаво, чи будуть його поцілунки такі, як ті останні цілунки на арені — на узбережжі? Цілунки, про які я боялася згадувати аж до цієї миті.
Піта вже прокинувся. Він сидів на ліжку, і вигляд у нього був розгублений. Навколо нього вертілося троє лікарів: перевіряли його стан, світили ліхтариком в очі, міряли пульс. Я трохи засмутилася, що не моє обличчя він побачив першим, коли прокинувся, але ось воно перед ним. У його очах з’явився якийсь дивний вираз — поєднання недовіри й чогось іще, чого я не могла пояснити. Жаги? Розпуки? І того, і того. Розштовхавши лікарів, Піта скочив на ноги й рушив до мене. Я кинулася йому назустріч, простягнула руки, щоб обійняти. Його долоні також потягнулися до мене — я гадала, щоб погладити моє обличчя.
З моїх уст уже зривалося його ім’я, аж тут Пітині пальці намертво зімкнулися навколо моєї шиї.
РОЗДIЛ 4
Холодний корсет-комір врізався мені в шию, і було ще важче контролювати тремтіння. Принаймні мене вже витягнули з тісного інкубатора, де постійно щось клацало й цокало, а невідомий голос наказував мені не ворушитися. Мені насилу вдалося переконати себе в тому, що я досі жива. Навіть тоді, коли мене обстежили й підтвердили, що я неушкоджена, я все одно ніяк не могла надихатися.
Основні побоювання медиків — пошкодження спинного мозку, дихальних шляхів, вен і артерій — розвіялися. Про синці, хрипоту, ушкоджену гортань і незначний кашель можна було не хвилюватися. Все це виліковне. Переспівниця не втратить голосу. Та покажіть мені лікаря, який підтвердить, що я не втрачу глузду! Однак мені заборонили розмовляти. Я навіть не змогла подякувати Богзові, який прийшов мене навідати. Окинувши мене оком, він зауважив, що навіть під час звичайних тренувань солдати отримують набагато серйозніші травми.
Саме Богз вирубав Піту одним ударом, поки той не заподіяв мені непоправної шкоди. Знаю, Геймітч також кинувся б мене захищати, однак він був зовсім не готовий до такого повороту. Ми обоє були не готові. А таке ста-ється нечасто. Просто ми були настільки одержимі порятунком Піти, бажанням вирвати його з рук Капітолія, що радість від його повернення засліпила нас. Якби я зустрілася з Пітою віч-на-віч, він би мене вбив. Він мов оскаженів.