Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Так воно тягнулося собі роками, та країна хутко прямувала до руїни, але підріс тим часом син шаха, Хосров, та все це стало йому все менше подобатись. Але, він добре розумів, що діяти потрібно обережно, та увійшов у довіру самого Маздака. Та й підказав тому скликати з’їзд, чи то активістів, чи то партійних секретарів з усієї країни. Так воно й сталося, та Хосров із своєю гвардією зумів розпорядитися з ними тишком, не викликаючи підозри Маздака. А вже потім покликав його та показав поле, з якого стирчав ліс із 24 000 людських ніг, бо син шаха наказав їх усіх закопати живцем у землю, головою вниз. А потім і самого Маздака наказав обідрати зі шкіри: сувора була країна.
Так сумно покінчилася тоді перша спромога побудувати “світле майбутнє” в окремо взятому Ірані. Після цього, ставши шахом Хосровом I (531–579) він отримав від свого народу прізвисько Анушірван – Блажений. Шахом він був могутнім, непримиренним та войовничим, 540 зруйнував візантійську Антіохію у Сирії, а 562 – в союзі з тюрками, побив на півночі азійських аварів; це й стало безпосереднім поштовхом для їх перебазування на захід. Воював і на півдні та окупував Йємен; тут він зіткнувся з абісинцями, що й собі намагались підбити Арабію. А це, мабуть, і штовхнуло їх згодом до союзу з Візантією. А союз iз тюрками проти аварів – так і став випадковим епізодом.
Шах Анушірван полишив по собі добру пам’ять, та ще й потужну, як колись, державу, котру й передав Ґорміздові IV (579–590). Наступний шах, Хосров II (590–628), – був онуком великого Хосрова I.
А тим часом змінився й розклад політичних сил, принаймні, – почасти. Ворогами, сталими та випробуваними, полишаються Абісiнія та Візантія; кращий союзник? – мабуть, уже не ближчі конкуренти, тюрки або хозари, а – десь подалі. Скажімо, – Гунський каганат в Україні.
Перелом у світовій війні наступає, коли енергійний кайсарос Гераклейос, розбивши аварів 622 на Балканах, – не йде далі, а повертає свої сили, разом із тюрками, – на Iран, слушно розуміючи, що авари так, відразу, не оклигають. Візантійські та тюркські війська не лише окупували Іран, але й зруйнували усю систему його оборони. Це було недалекоглядним рішенням, продиктованим почуттями а не політичним розрахунком, та – з простої причини: відкрило шлях арабам, які зробили багату ресурсами країну своєю базою, а звідти… Якби не це, певно, що араби не мали би таких успіхів на Близькому Сході та не відібрали б у ромеїв усю Північну Африку. А тоді – багацько чого стало би іншим в історії Європи…
Шах Хосров ІІ загинув унаслідок повстання обуреного поразкою народу 628. Але, ненадовго пережив його й Iран. За наступні 14 років у ньому змінилося 12 правителів. В тому числі – й дві шахині: Буран (630–631) та Азармедухт (631). А, що то є шахині на іранському престолі, де їх не бувало з самих часів леґендарного Ахайменеса (700–775 п. н. е.), засновника держави, – пояснювати не потрібно.
Останнім із сассанідів став Єздеґерд ІІІ (632–651) за якого починається арабська інвазія до не лише підупалого, але й безборонного Ірану. Неканий військовими поразками шах тікає на північ, до Мерву, де його на вулиці вбиває арабський мародер, поласившись на золоту заколку плаща; навіть не підозрюючи кого він убив.
Якби ж арабам не вдалося захопити Іран – не було би ісламу i в усій Середній Азії.
II. КИЇВСЬКА РУСЬ
1. Перший літописець
“Нєстор – пєрвий русскій летопісєц”, – так його звали завжди, хоч на той час такого слова – “русскій” для позначення якогось народу – просто не існувало; ніким не вживалося. Iще один приклад свідомого історичного шахрайства, але й не випадковий. Частина своєрідної системи шахрайства. А заразом – своєрідна іронія історії.
Бо його темність, невігластво та ксенофобія (страхання чужого) іноді б’ють у вічі. Вони – мало не сучасні, мало – не московські, класичні. Не випадково ж, його там так високо цінують.
Наведемо, щодо цього літописця, деякі опінії совєцьких істориків. От хоча би, так пише відомий академік Б. А. Рибаков:
Iз середовища літописців особливо виділяється киянин Нестор (початок ХII ст.). Він написав широко задумане історичне введення до хроніки подій – “Повість врем’яних літ”. Хронологічний діапазон уведення – від V-VI ст. нашої ери до 860 року, коли руси вперше виступили як сила, рівна Візантійській імперії. Iсторико–географічне введення Нестора до історії Київської Русі, написане з небувалою широтою та достовірністю, заслуговує на повну довіру з нашого боку.