Аналітична історія України

Така точка зору, безумовно, теж заслуговує на увагу, але причини розповсюдження аріанства могли бути й простіші. Справа в тому, що вся ця “войовнича ґерманська меншість” аріанської віри – вандали, візіґоти, ланґобарди, остроґоти, алани – походила зі Східної Європи, тобто, як не з самої Скитії – то зі сфери її впливів. А там християнство, та не оте католицьке, імперське та непримиренне, а первісне апостольське (та, ще без отого дивного догмату Трійці, як і аріанство!), – було відоме з часів апостола Андрія, хрестителя ґотів, отже… Куди ж було податись прибічникам александрійського пресвітера Арія, засудженим собором у Нікаї 325, – як не до віротерпної християнської Скитії? – таке пояснення видається простішим та природнішим.

Леґенда, знову ж, твердить, що на честь перехрещення “єретиків” до “правої віри” та наступного миру поміж єдиновірцями, – папа подарував ланґобардам їх залізну корону, виконану, ніби, з одного з гвіздків Розп’яття; а самій Теоделінді – золоту курку з курчатами. Як із одного гвіздка вийшла ціла корона (яка б там не була), то слід гадати, що гвіздок був таки чималенький. У році 616 Теодолінда удовіє, але продовжує правити регенткою неповнолітнього сина Адальвальда. Але, незабаром конунги ланґобардів, які так і не дарували їй перехрещення, – відстороняють “чужинку” від влади, хоч і дозволяють їй будувати нові, угодні Богу католицькі церкви.

Адальвальд (616–626) та його наступник Арівальд (626–636) – царювали мирно, та не додали нічого істотного, ні до історії, ні до теренів Ланґобардії (звідси сучасна перекручена назва – Ломбардія). Роки безхмарного миру продовжує Ротаріс (636–652), який збирає закони ланґобардів до цілого єдиного зводу. Жодних драстичних подій не відбувається аж до Ліутпранда (713–744), який задумав був знову об’єднати Італію та розпочав це з незалежного папського Риму. Але, черговий хитрий папа якось знову вихабарив мир, та дозволив королеві подарувати собі підримське містечко Сутрі, на другому березі Тібру (Тевере); воно й стало згодом незалежним і досі папським Ватиканом.

Справу Ліутпранда намагався завершити 751 Аістульв, який зайняв Равенну, назавжди покінчивши з ромеями в Італії. Але, цим обурюється папа Стефан ІІ та кличе на допомогу франків, які отримують деякі перемоги над ланґобардами. Нагадаємо, що це вже роки самоізоляції, а може й розпаду каганату в Україні. Справу дещо поправляє Дезідерій (755–774), останній з ланґобардських королів, що заключає мир із франками. Він щиро віддає у дружини королю Карлу (так, так, той самий – “Великий”, 768–814) свою третю дочку Ерменґарду, а для сина Адальгіса виклопотує сестру самого короля – Ґізелу. Здавалося би, відкриваються блискучі перспективи.