Дрозофіла над томом Канта [Роман]

— Ви уже? — з’являється Ілона.

— Ага, я уже.

Вона каже подрузі, аби зайнялася мною, а сама знову біжить на кухню. Мене посадили в м’яке крісло поруч із увімкнутим абажуром, легке світло надає тьмяному приміщенню загадковості та інтимності. На журнальному столикові пляшка вина, невеличка таця з фруктами, попільничка, відкрита пачка «жетан», в якій лише одна цигарка. Приходить Ілона, перепрошує, що не встигла переодягнутися з домашнього халату, кладе на стіл тарілку з бутербродами. Я запитую подругу Ілони, як її звати, вона знову сміється (чого їй так весело?) і називається Даною. Дана — гарне ім’я. Щоб подолати незручну мовчанку, я ставлю на стіл пляшку коньяку і розглядаю етикетку вина. Кримське — гарне пійло. Дурна ситуація. Я ще ніколи в таких ситуаціях не бував. Дана сідає в інше крісло, а Ілона безцеремонно на бильце мого, злегка навалившись на мене тілом. Я відкорковую вино, спершу в мене виходить незґрабно, але потім корок легко піддається.

Дана звертається до мене по-батькові.

— Можна просто — Паша.

— Я поставлю легку музику.

Втрьох ми говоримо про всілякі дурниці. Після вина, п’ємо коньяк, який виявляється підробленим, але на це ніхто не зважає. Перша чарка, друга, третя. Я відчуваю, як важчає голова і неприємно болить у потилиці. Дана каже, що сходить у кіоск за цигарками, Ілона киває. Розстебнувши ґудзики на блузці, дівчина перебирається до мене на коліна. Я запускаю під чашечку бюстгальтера руку, звільняю груди й злегка покусую їй соски. Від її тіла пахне душем, але й трішки кухнею і стравами. Вона каже, що не зараз, може повернутися Дана, потім, коли будемо самі. Я не відпускаю її, заводжуся ще дужче, яка в дупі Дана, вона ж знала, навіщо мене запрошувала. Ілона підводиться з моїх колін, каже, що з духовки має достати перепілки. Біжить на кухню, вовтузиться там хвилин п’ять, грюкаючи посудом. Врешті заходить із великою тарілкою печених перепілок. Їхні маленькі рожево-коричневі тільця виглядають апетитно. Весела Дана повертається з новою пачкою «жетану» і дивно зиркає на мене, в її змовницькому погляді я помічаю лукавий блиск, ніби вона знає про мене таке, чого не знають інші. Ілона знову демонстративно всідається мені на коліна, але побачивши, як я тягнуся за перепілкою, підводиться і переміщається на диван. Перепілки дуже смачні, я обглоджую крильця, найдрібніші кісточки. Дана тримає келих із коньяком і несподівано запитує, як у нас справи.