Дрозофіла над томом Канта [Роман]

На «Либідській», у підземному переході метро, купую квіти, на які витрачаю майже всі гроші. Потім доїжджаю до станції «Майдан Незалежності» й підіймаюся нагору. Біля Головпоштамту крутяться різні люди, висока брюнетка, запакована в довге шкіряне пальто, нетерпляче зиркає на годинника й курить довгу білу цигарку, неподалік від мене читає газету п’ятдесятилітній мужик, туди-сюди тиняються ще якісь істоти. На мене дивиться русявий високий чоловік із тонкими рисами обличчя, довго затримує погляд і привітно усміхається. Я розумію, що він за мною спостерігає, бо щоразу, коли я мимоволі дивлюся — на його устах народжується посмішка. Вже десять хвилин, як Таня мала би бути. Я дратуюся, метушусь, переходжу з місця на місце. Про себе думаю, що з цим ідіотським букетом квітів схожий, мабуть, на повного бовдура. Я навіть не знаю, як ці дурнуваті квіти називаються, хоча й це щось дуже знайоме. Мене торкають за плече. Обертаюся. Посмішка русявого чоловіка й якийсь шалений блиск у його очах. Запитую, чого треба. Він знову посміхається й мовчить, а своїм дивним поглядом обстежує моє обличчя сантиметр за сантиметром так, наче дивиться на нього у мікроскоп.

— Чого треба? — ще раз перепитую.

— Я — Таня, — каже мужик.

Від почутого в мене відвисає щелепа, я нерозбірливо бурмочу:

— Що за йопсель-мопсель?

Русявий хапає мене за руку, каже, почекай, але я висмикую її, на його мордяці з’являється міна страждання, він знову гукає, щоб я не йшов, що він хоче зі мною поговорити. «Так це ж гей!» — сходить на мене прозріння, ніби небесне осяяння на голодного середньовічного містика, який провів наодинці з молитвами кілька місяців. Я починаю раптом кричати, що за фіґня! що це не чесно, підло! що всіх вас треба відправити у Карпати — валити ліс. Я жбурляю йому в обличчя букет квітів, русявий сполохано зиркає по сторонах і тікає. А я ніяк не можу заспокоїтися й репетую йому в спину. Тільки вдома врешті заспокоююся. Ох і мерзотник! Як людина толерантна намагаюся поважати, білих, чорних, кольорових, із багатьма дірками, і з однією. Але ж до чого тут я?