Дрозофіла над томом Канта [Роман]

— А в наш час також є філософи?

— Що ти маєш на увазі? — не зрозумів її запитання.

— Ну… там сьогодні в Україні також є філософи?

Я почав сміятися, бо навіть не знав, що їй на це відповісти.

— Павло Володимирович, а може, якісь прізвища назвете? — встряв один із юнаків.

— Прізвища? Нема нікого.

— Що так і нікого? — перепитала вона.

— Всі померли, — відповів, пригублюючи пиво.

— Як? — запитала одна дівчат. — А ви? — не вгамовувалася вона.

— Я? Я — це зовсім інше. Я — просто вчитель.

— Але ж ви знаєте їхні… як там… думки, ідеї? — сказав той, хто бігав по коридорах голим.

— Ти знаєш, як народжуються діти? — подивився на нього. Він засміявся. — Але ж ти їх не народжуєш?

Ми весело розмовляли, жартували, вони розпитували про того пацана, який сидів у бочці, пили, знову пили, один з юнаків бігав за горілкою… Потім чомусь всі порозповзалися і я залишився, здається, з Мирославою (кумедне ім’я). А що було потім… не пам’ятаю. Труси мої лежали на підвіконнику, а біля ліжка на підлозі свіжо смерділа калюжа блювотини невідомого походження.

Я облизав сухі губи. Спробував ворухнути головою, з правої півкулі у ліву перетекло важке, розплавлене оливо болю і мене знову ледь не вивернуло. Я важко підвівся. Доплентався до трусів. Одягнув їх. Із пам’яті випірнув каламутний фраґмент, як Мирослава товклася зверху на мені. Я згадав, що був без презерватива, але це мене не збентежило. Навіть якщо в неї самісіньке пекло — не лякало. Байдуже. Я пригадав одного польського поета, який хотів заразитися усіма можливими болячками і полегшено посміхнувся; я не можу дотримуватися того, що казав Зенон Китійський про хтивість. Хоча за це нестиму, мабуть, покарання. Поки я бродив санаторієм, у всіляких підсобках шукаючи підходящу шмату, аби помити в кімнаті підлогу, на мене наїхала «комендатура» — жіночка Валя, котра поселяла. Вона сказала, щоб я, безсоромний педагог, який баламутить студентів, замість того, аби їх чомусь учити, більше не дебоширив у санаторію, не кидав недопалками у вахтера і не блював на сходах, і взагалі, якщо не вмієш пити — не пий. Це, мабуть, Мирося обстругала мені кімнату й ті сходи і про це, мабуть, говоритимуть в адміністрації.