12 польських есеїв
- Автор: Милош Чеслав, Ват Александер
- Год: 2001
- Язык: украинский
- Год: Критика
- ISBN: 966-7679-19-5
- Переводчик: Роксана Харчук
- Жанр: Критика
Электронная книга - «12 польських есеїв». Краткое содержание книги:
3. Значну роль у новомові відіграє стихія магічності. Слова не так відносяться до дійсності, не так її описують, як її створюють. Те, що авторитетно висловлене, стає дійсним. Магічну функцію виконує більшість лозунгів (типу «молодь і партія єдині»), З формальної точки зору, це розповідні висловлювання; я не трактував би висловлювань, які виражають побажання як магічні формули в прийнятому тут значенні (отже, такою формулою не буде девіз: «Нехай Польща міцніє, а люди живуть у добробуті»), Іншими словами: магічність – це спосіб мовлення про бажаний стан, але так, немовби він дійсний. Ця магія також має негативну сторону: невживання слова прирікає на забуття означену річ. Це стосується як звичайних слів, так і власних імен.
4. У новомові більшу, ніж в інших суспільних стилях, роль відіграють свавільні рішення. Звісно, що вони також мають свої межі; неможливі лише такі, котрі піддавали б сумніву саму суть новомови. Однак навіть при цьому обмеженні сфера сваволі є відносно широкою. Слова, формули, «освячені» вислови з дня на день можуть – тут я скористаюся формулою Зенона Клініка з 1968 року – «бути знятими з порядку денного партійної пропаганди». А потім, також завдяки одноразовому рішенню, можуть знов до неї повернутися. Свавільність проявляється ще й у довільному формуванні значень. Якщо подивитися під таким кутом зору, новомова, безперечно, є маніпульованим мовленням. До цього аспекту проблеми привертають нашу увагу документи цензури, нещодавно відкриті для ширшої публіки. Йдеться в них не лише про те, чого не слід писати, а й про те, яким чином, тобто за допомогою яких слів, слід писати про окремі справи. Ці документи створюють своєрідну метамову, яка дозволяє багато що в новомові з’ясувати.
Серед чотирьох основних рис новомови найважливішою є та, котра опинилась у пункті першому: одноціннісність. Всі інші хоч і не становлять епіфеноменів, проте залежать від неї; саме ця, перша, риса посідає чільне місце, тимчасом як принципи прагматичності – ритуальності, магічності та свавільності – можна вважати втіленням чи уточненням основного правила: одноціннісності. Це, власне, вона стає чинником, котрий визначає новомову найвищою мірою.
Отож, новомова одноціннісна, прагматично-ритуальна, магічна, свавільна. Але чим саме вона є? Говорячи про неї, я вживав три терміни: мова, мовлення, стиль. Відомо, що вони не рівнозначні, мають у мовознавстві чіткі, закріплені значення. Не можна цього не враховувати, хоча й важко визначити новомову за допомогою одного з них. Звісно, можна було б говорити про неї як про суспільний функціональний стиль. Можна знайти багато аргументів на користь цієї тези, перш за все те, що вона сформувала елементи, які створюють стиль, а саме – певну сукупність форм, певну фразеологію, виразні преференції у галузі лексики. Однак поняття стилю пов’язується лише з певними ділянками мовлення, з певного типу суспільними ситуаціями. На перший погляд, саме так відбувається у випадку новомови. Але це омана. Однією з основних ії властивостей є наявність універсальних амбіцій, більше за те – підлягання процесу універсалізації, атакування всіх інших ділянок мови та намагання підпорядкувати їх собі. Справді, вона народилась у політичній публіцистиці, але стала зразком мовлення у ширшій сфері, претендуючи в результаті на універсальність. Тобто – на роль, котру відіграє саме мова, а не гой чи той суспільний стиль у її межах. З цього приводу я б визначив новомову як квазі-мову. Нехай аргументом на користь такого розуміння буде й те, що вона окуповує усі рівні, всі аспекти мови: від інтонації до правил побудови висловлювання, від фонетики до риторики. Проте найповніше її дія проявляється на рівні лексики та фразеології. Власне, про них і піде насамперед мова у цьому нарисі.