12 польських есеїв

І ще одне загальне положення: до новомови можна підходити з двох боків. У першій перспективі об’єктом зацікавлення були б насамперед властивості цієї мови, її семантичні механізми, увага зосереджувалася б на ній самій. У перспективі другого підходу маємо справу з тим, що я б назвав ознаковим читанням новомови. У цьому випадку її трактують як ознаку, з якої – якщо відповідно її інтерпретувати (а саме брати до уваги не тільки те, що безпосередньо дане, а й те, що мається на увазі, її вихідні засновки) – можна багато про що довідатися (про суспільну свідомість, про механізми влади тощо.). Коли розглядати новомову в цих категоріях, вона стає багатим історичним, соціологічним та психологічним джерелом. У цьому нарисі я дотримуватимуся першої точки зору: мене цікавить сама новомова.

Її основні властивості можна сформулювати в чотирьох пунктах:

1. Найістотнішою процедурою в новомові є нав’язування виразного знаку цінності; знак цей, який призводить до прозорої поляризації, не має права викликати сумніву, його остаточною метою є рішуча оцінка, якої не можна заперечити. Часто оцінки, які призводять до дихотомічних поділів, стають важливішими від значень. Значення можуть бути незрозумілими й нечіткими, але оцінки мають бути виразними й однозначними. Як результат виникає явище, яке я б назвав вільною семантикою. Значення підпорядковується оцінці; іноді несуттєво, що дане слово означає, однак суттєво те, які кваліфікатори з ним пов’язані (добрий/поганий, наш/чужий, проґресивний/реакційний тощо). Те, що завжди з’ясовується тільки у висловлюванні, тут з’являється вже на рівні мови. Поки що про цю проблему я лише згадую, детальніше розгляну її у подальшій частині цього нарису. Можна було б сказати, що новомова більшою мірою за інші суспільні стилі складається з проінтерпретованих елементів. Беручи до уваги всі ці міркування, називатиму її одноціннісною мовою.

2. Новомова є особливим синтезом прагматичних і ритуальних елементів. Вона прагне до сильної і безпосередньої дії, підпорядковується щоденній практиці й тому вона, в принципі, повинна пристосовуватися до обставин, у яких функціонує, та брати до уваги характер аудиторії, до якої звертається. Втім, це передбачало б певну її еластичність, а з цим по-різному буває – передусім тому, що новомова консервативна за своєю натурою і не може погодитися з тим, що будь-який її елемент вийшов з ужитку, тобто втратив прагматичну здатність. Чинником, який суттєво обмежує прагматичність є ритуальність, або своєрідна вірність собі та власним традиціям, правило, що забороняє за будь-яких обставин переходити межі певної мови. Інакше кажучи: ритуальність – це втілення правила, що в певних ситуаціях можна говорити так і тільки так. Існують царини чистої ритуальності (наприклад, риторика ювілейних промов), до них прагматичним міркуванням вхід заборонений. Однак характерною рисою новомови є переплетення цих двох протилежних елементів, а ідеалом була б ситуація, в якій максимальна ритуальність накладалася б на повну прагматичність.