Нічний черговий

— Як мені набридли,— кинула вона роздратовано,— проблеми з сучасною поштою.

— Перепрошую,— сказав я, торкнувшись листа в своїй кишені,— але я не зовсім зрозумів, що ви маєте на увазі. Щось із поштою?

— Не має значення,— ухилилась вона від відповіді. Офіціант приніс їй замовлене. Я б не здивувався, якби він став на коліна, щоб прислужити дамі. Мою порцію він поставив на стіл без будь-яких церемоній. Жінка підняла склянку.— Будьмо здорові! — Вона не мала дівочих забобонів проти незнайомця у барі.

— А ви тут надовго? — запитав я.

— Хіба знаєш, як воно буде. — На її склянці лишилася смужка від губної помади. Я хотів дізнатись її ім'я, але щось утримувало мене від запитання.— Прекрасна стара Флоренція. Я бувала у веселіших містах.— Розмовляючи, вона все поглядала на двері. Увійшло якесь німецьке подружжя, і вона знову спохмурніла. Нетерпляче позирнула на годинник.— У вас засмагле обличчя,— зауважила.— Ви каталися на лижах?

— Трохи.

— Де?

— У Санкт-Моріці й Давосі.— Це була невеличка безневинна брехня.

— Обожнюю Санкт-Моріц,— замріяно проказала жінка.— І все тамтешнє кумедне товариство.

— Ви були там? — запитав я.— У цьому сезоні?

— Ні. Мені перешкодила лиха пригода.— Я насилу стримав бажання розпитати про здоров'я її чоловіка, щоб продовжити дружню розмову, але вчасно схаменувся. Вона з огидою обдивилася навкруги.— Яке похмуре місце! Недаремно тут поховали Данте. Ви не знаєте в цьому місті чогось веселішого?

— Учора я чудово повечеряв у ресторані, що зветься «Сабаттіні». Якщо ви не проти...

В цю мить у бар зайшов хлопчик служник, вигукуючи:

— Леді Ділі Еббот, леді Ділі Еббот!

«До зустрічі. Л.», згадав я, поки вона пальцем підкликала служника.

— Telefono per la signora[6],— повідомив він.

— Finalmente[7] — голосно видихнула вона, встала і вийшла за хлопцем у хол. Свою сумочку вона залишила на стільці, і я подумав, як би його подивитися, що в ній є, поки леді зайнята розмовою, але так, щоб мене не арештували за крадіжку. Німці весь час подивлялися на мене. «Чого їм треба?» — подумав я. Такі, як вони, звичайно, розкажуть представникам влади про всі підозрілі дії. Сумочки я не торкнувся.

Вона повернулася хвилин через п'ять, і, коли зайшла в бар, вираз її обличчя можна було б назвати сердитим, якби воно належало іншій жінці. У неї це було благородне обурення. Вона важко опустилася на стілець і випростала під столом ноги.

— Сподіваюсь, у вас непогані новини,— відновив я розмову.

— І не дуже добрі.— Голос її також був роздратований.— Віддаляють мене від блаженства. Зміни у розкладі. Дехто на цьому постраждає.— Вона допила джин і почала складати в сумку сигарети і запальничку.

— Якщо це означає, що ви зараз вільні...— поквапився я.— Коли вас покликали до телефону, леді Еббот, я саме говорив, що...— Вперше в житті я називав когось леді і мало не затнувся на цих словах.— Одне слово, я збирався запросити вас повечеряти зі мною в цьому затишному...