Замах (Щось краще за смерть)
- Автор: ван Аарде Рохір
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Ярослав Довгополий
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Замах (Щось краще за смерть)». Краткое содержание книги:
Роман Замах присвячений політичному вбивству Степана Бандери, одного з лідерів українського націоналізму, агентом КДБ Богданом Сташинським. Головний герой Замаху — Степан Бандера — прагне завоювати незалежність рідної держави, прибігаючи до засобів, які вважає єдино виправданим і єдино доцільним в ситуації, що склалася на момент початку Другої Світової Війни.
Основним джерелом написання роману послужили матеріали процесу проти Богдана Сташинського перед Федеральною судовою палатою в Карлсруе (8—19 жовтня 1962 року).
Вона не могла його зрозуміти, бо не знала, що Леонід для них значив. Вони переслідуватимуть його повсюди, вони знайдуть його хоч на краю світу. Гедвіг не знала, що єдиним його порятунком могла стати тюрма на Заході. Цього вона не могла збагнути, а він наполягав на своєму, щоб вона не мучила його своїм страхом, який лише його розслаблює. Гедвіг відігнала свої хвилювання, обняла його, нашіптуючи слова розради.
У травні вони повернулися до Москви. Їм дали маленьку однокімнатну умебльовану квартиру, яка належала співробітнику КДБ, що перебував у відрядженні. Квартира мала балкон, кухоньку та ванну, нічого такого особливого, але для молодят у Москві — це було щось надзвичайне. Оскільки весняний семестр у Педінституті іноземних мов добігав кінця, до нього прикріпили викладачку німецької мови, яка двічі на тиждень готувала його до другого курсу. На думку Леонідового куратора, йому треба було ще взятися за вивчення англійської мови та освоїти професію радіомонтера або перукаря, оскільки Гедвіг була перукаркою. Прохання Гедвіг влаштуватися десь на півставки, було відхилено. «Можливо, пізніше», — відповів Юрій. Поки що їх хотіли тримати ізольованими.
Вже з самого початку Гедвіг допустилася помилки. У своєму бажанні бути якомога невимушеною, вона якось показала Юрію фотографії шлюбу, де на одній із них вони стояли перед церквою. Це сталося, перш ніж Леонід устиг щось заподіяти. Він не повідомив керівництво, що вони взяли церковний шлюб, отож йому залишалось лише прокоментувати: «Вся родина вважала за ганьбу, якщо не візьмемо шлюб. І щоб зберегти мир та спокій, ми погодились». Цей промах її роздратував, а Леонід всіляко намагався її заспокоїти, наголосивши, що треба бути ще обережнішими.
Наскільки це нагадування було доречним, з'ясувалося через декілька місяців. У квартирі раптом появилися блощиці. Спочатку ніби все було гаразд, до квартири ніяких речей не завозили, та все-таки паразити появилися. Якось Гедвіг, яка вже чекала дитину, прокинулася і вбила одну. Для неї, з її вираженою охайністю, це була трагедія, і наступного дня негайно розпочали на них полювання. Відсунувши ліжко від стіни та знявши плінтуси, він почав усі шпарини заливати кип'ятком і побачив два проводи.
— А це що таке? — запитала Гедвіг.
— Я піймав парочку, — відповів він і наказав їй жестом замовкнути. Тоді повів її до ванної, до упору відкрутивши кран з водою.
— Думаю, що у нас встановлено мікрофон.
Щоб у цьому переконатися, Леонід обережно зняв з проводів ізоляцію і під'єднав свій магнітофон.
— Підемо сьогодні до парку Горького? Погода сьогодні чудова, і непогано було б прогулятися, — голосно проказав він і дав їй жестом зрозуміти, щоб вона відповіла. Гедвіг настільки була приголомшена, що насилу видушила з себе: «Добре». Потім Леонід від'єднав магнітофон, перемотав плівку і включив відтворення. «Підемо сьогодні до парку Горького? Погода сьогодні чудова, і непогано було б прогулятись» — розляглося в кімнаті. Звук був слабкий, можливо, через поганий контакт, а може, тому, що магнітофон не був надто потужний. Він його використовував для коригування вимови. Тепер було ясно, що їх підслуховують, зрештою, нічого нового в цьому не було. Його реакція на це відкриття була чисто діловою, йому було дуже неприємно, проте обурення не викликало. А Гедвіг ніяк не могла прийти до тями, хоч у Берліні і чула про такі речі. Тепер вона просто злякалась, адже Леонід постійно попереджував про небезпеку. Інколи вона і боялася, але це відкриття повернуло її до реальності. Чим довше вона над цим думала, тим сильніше зростали у ній лють і обурення. Вона навіть хотіла, щоб Леонід перерізав проводи.
— Це нонсенс, — сказав він, коли вони вийшли на вулицю. — Це і так нічого не дасть. І чого цими методами так обурюватись? Це виб'є нас із колії, а нам тепер ой як потрібна ясна голова!
20
Про знахідку Леонід вирішив промовчати. Та через декілька тижнів вони отримали листа від Гедвігового батька у розкритому конверті. Гедвігова родина надсилала листи на варшавську адресу і вірила, що молоді там живуть. Листи від своєї родини Леонід отримував на номер поштової скриньки в Москві. Про те, чи їхні листи відкривають, чи ні, він не мав жодних ілюзій, але той факт, що конверт навіть не заклеїли, свідчив про явне нахабство. Це вже навмисне. На попередження не скидалося, зрештою, причини для цього не було, бо в листах ішлося завжди про невинні речі. Родина в селі знала, де він живе, а батька він попередив, щоб був обережний, коли писатиме. «Не забувайте, що листи можуть потрапити в чужі руки, а тоді клопоту не збудешся». Якщо це не недбальство і не попередження, то що це? Чергове випробування? Їхній психологічний підхід бував як грубим, так і рафінованим, бо в апараті працювали як телепні, так і аси. Та на цей раз вони влучили в точку, бо Гедвіг роздратовано сказала: «І навіть не потурбувались, щоб його заклеїти!» Леонід одразу спробував прийняти удар на себе, та придумати щось вірогідне було важко.