Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Правило «Познач свою територію»
Як ми дізналися від упійманих «на чай» гніздувальників, найпоширеніша причина навернення до ЗС — це «помітити територію». Без сумніву, це можна вважати неписаним правилом кожного господаря. До того ж це один із головних ритуалів новосілля — знищити будь-які «територіальні мітки» попереднього власника. «Та ви просто зобов’язані щось переробити перед новосіллям, — сказав нам один юнак. — А як інакше? Це ж тепер ваш дім!» І він має рацію! Досить трохи поспостерігати за якою-небудь вуличкою в Англії, і ви зразу зауважите, що як тільки зникає табличка «Продається», з’являється сміттєвоз, в який завантажують цілком пристойні кухонні меблі, ванну, а згори ще й покладуть килими, креденси, кахлі з каміна і підлоги, полички, поруччя зі сходів і двері. А на сам вершечок — рештки повалених стін та стель.
Це вже не просто типова поведінка, це вже повноцінне «правило». Таке заповзяте маркування території — обов’язкове для більшості англійців! Та ми просто не можемо інакше, це наша повинність: «Ти мусиш щось переробити!».
Ото клопіт тим, хто вселяється у новесеньке помешкання в новобудові, де зносити неторкану ванну і кухню було б повним безглуздям. У храмах ЗС, як це не дивно, нам довелося зустрічати і таких унікумів: вони щосили намагалися внести «щось своє» і поставити свою мітку в новесенькому помешканні. Як не можна зносити, то треба зробити хоч щось: неторканий дім навряд чи можна взагалі назвати домівкою!
Класові правила
Звісно, що любов англійців до облаштування помешкань — це не просто прагнення мітити територію. Це свого роду самовираження (у широкому сенсі слова): дім — це не просто власний простір, це ще й засадниче вираження індивідуальності. Принаймні нам подобається так думати. Майже всі прихожани ЗС, яких ми виловили до опитування, свято вірили, що в такий спосіб реалізовують своє творче начало. Решта ж респондентів, яких ми перестріли в меблевих магазинах, торгових центрах або завітали до них додому, зізналися, що в певних випадках захоплення ЗС — це вимушена економія. Однак, на загал, всі ці ремонти, умеблювання та декорування оселі — це спосіб підкреслити унікальність смаків та виразити естетичне «я».
Так воно до певної міри і є. Чим глибше я занурювалася у питання ремонтів, тим очевидніше ставало, що ремонт, меблі та декор домівок зумовлені приналежністю до того чи іншого соціального класу. І заможність тут — діло десяте, а то й зовсім ні до чого. Вищі кола і верхи середнього класу мають доволі занедбані, обшарпані і занехаяні помешкання. Мідлам і низам середнього класу цього не зрозуміти ніколи. Домівки nouveaux-riches, вихідців із робочого класу, битком напхані дорожезними дурничками, які в очах аристократії та верхівки середнього класу виглядають справжньою вульгарщиною. Лискучі шкіряні дивани і а-ля антикварні стільці, що їх так люблять мідли середнього класу, можуть коштувати вдесятеро дорожче, аніж аналогічні речі в домівках верхівки середнього класу (які на дух не переносять шкіру і всяке «а-ля»).
В оселі мідлів середнього класу (і нижче по соціальній драбині) вітальню, яку вони називають lounge, встелять килимом (у старшого покоління робочого класу він може бути візерунчастим; у нуворішів — із довгим ворсом). Вищі касти воліють нічим не застеляти підлогу або ж покласти старий персидський килим чи невеликий хідничок. У lounge мідлів середнього класу можна надибати на коктейль-бар, а в їдальні — на коктейльний столик на колесиках. Низи середнього класу та іноді вищі щаблі робітничого класу приховують нутрощі «віталень» за тюлем (тюль — це чудовий індикатор соціальних класів, та для цікавських антропологів — страшенно неприємна перешкода). Там, скоріш за все, буде велетенський телевізор, а на спинці фотеля красуватиметься вишита чи мереживна накидка (це любить старше покоління) і ціла «колекція» маленьких бздульок, акуратно виставлена десь на полиці (ложечки, скляні звірятка, іспанські ляльки, статуетки, привезені із «гарячих турів» або замовлені з каталогу).
Молодше покоління низів середнього класу та вищий прошарок робітничого класу має вже не такі вигадливі смаки: їхні вітальні living rooms скидаються на приймальні стоматологічних клінік — так там порожньо-стерильно (стильний мінімалізм, до якого вони прагнуть, залишається недосяжним). Убогість декору, однак, компенсують сучасним «музичним центром» з колонками і велетенським телевізором, що займає центральне місце в кімнаті (і шість днів на тиждень він, так склалося, транслює телепередачі про ремонт та благоустрій дому). Телевізор вони називають «телек» / TV чи telly. У багатьох помешканнях верхівки середнього класу також є великі телевізори та музичні центри, та вони, зазвичай, сховані подалі — у ще одній вітальні / sitting room, яку іноді називають «сімейна» або «дальня» кімната (не плутати із «музичною кімнатою»: у «музичній» верхівка середнього класу ставить рояль, а не музичний центр).