Птахи та інші оповідання
- Автор: дю Морье Дафна
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4292-0
- Переводчик: Н. Михаловська
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Птахи та інші оповідання». Краткое содержание книги:
Він похилився вперед і його голос видався далеким навіть йому самому.
— Я дам вам дров, — сказав він.
Місіс Гілл обернулася. Вона розмовляла не з ним.
— Даруйте? — перепитала.
— Я дам вам дров, — повторив він. — Маю вдома старе дерево, його давно вже треба спиляти. От і зроблю це завтра.
Він кивнув, усміхаючись.
— Ой ні, сер. Я й не думала вас клопотати. Вугілля привезуть, не турбуйтесь.
— Жодних клопотів. Для розваги. Охоче це для вас зроблю, та й порухаюся, це мені на користь. Трохи скину зайву вагу. Можете на мене покластися.
Він підвівся, зосереджено потягся за пальтом.
— Це яблуневі дрова, — сказав. — Ви ж не проти яблуневих дров?
— Що б я мала проти, — відповіла вона, — будь-яке дерево підійде. А вам не жаль?
Він таємниче похитав головою. Договір укладено, решта — секрет.
— Я вам їх завтра ввечері привезу в причепі.
— Обережно, сер, — сказала вона, — там сходинка.
Він йшов додому крізь холодну тріскучу ніч і всміхався сам собі. Не пам’ятав, як роздягся і ліг у ліжко, але першою ж його думкою наступного ранку була обіцянка привезти дрова.
Задоволено згадав, що Вілліс сьогодні не приходить. Не завадить його плану. Небо захмарене, вночі падав сніг та й ще падатиме. Але наразі нічим турбуватися, ніщо йому не перешкодить.
Після сніданку пішов до городнього сараю. Зняв там пилу, клинці та сокиру. Це все може знадобитися. Спробував пальцем краї. Нагострені. Зібрав докупи інструменти і поніс їх у сад, сміючись про себе від думки, що він схожий на стародавнього ката, який має стяти голову нещасному в’язневі Лондонського Таверу.
Склав інструменти під яблунею. По правді, то це акт милосердя. Ніколи він ще не бачив нічого жалюгіднішого, нічого безрадіснішого, як та яблуня. Ні знаку життя. Не зосталося жодного листочка. Покручена, потворна, зігнута, вона псувала весь травник. Коли її прибрати, сад дуже зміниться на краще.
На його руку впала сніжинка, тоді ще одна. Він глянув із тераси вниз на вікно їдальні. Служниця саме накривала на стіл. Спустився сходами до будинку.
— Коли хочете, залиште готовий обід в духовці, а я сам про себе подбаю. Я, мабуть, займуся однією справою, то й не хочу бути зв’язаним часом. Та й сніг падатиме. Вам краще піти раніше і повернутися додому, доки погода геть не зіпсувалася. Я чудово впораюся сам. Так мені навіть краще.
Можливо, вона вирішила, що він так сказав зі зла через її вчорашню заяву. Дарма, нехай собі думає що хоче. Йому треба бути самому. Не бажав, щоб хтось заглядав із вікна.
Вона пішла приблизно о пів на першу. Тільки-но забралася, він одразу вийняв із духовки обід і з’їв його. Вирішив, що краще зробити це негайно, щоб за короткий залишок дня зрубати дерево.
Крім отих сніжинок, які відразу ж і розтанули, сніг більше не падав. Він зняв пальто, закасав рукави і взяв пилку. Лівою рукою розмотав і скинув дріт, яким був обкручений стовбур дерева. Встановив пилку десь за фут од землі й почав пиляти.
Спершу все йшло гладко. Пила заглибилася в дерево, учепилася в нього зубами. Але потім почала в’язнути. Цього він і побоювався.
Намагався вивільнити пилку, але зроблена щілина була ще завузькою, дерево вчепилося і міцно тримало інструмент. Вбив першого клина, безрезультатно. Вбив ще одного, щілина трохи розтулилася, але не досить широко, щоб витягти пилку.
Тягнув і смикав її, та дарма. Почав утрачати терпець. Ухопив сокиру і взявся рубати дерево, шматки стовбура відлітали, падаючи на траву.
Отак воно краще. Так і слід.
Тяжка сокира рухалася вгору-вниз, розщіплюючи та розриваючи дерево. Падала кора, тоді великі білі смужки підкірної деревини, сирі й тягучі. Рубай її, бий, розривай луб’яні волокна, геть сокиру, ламай голіруч цю гумову плоть! Ні, ще не досить, давай, давай…
Упали вивільнені клини та пила. Ще сокирою. Тяжко вгрузає туди, де ще тримають найтвердіші жили. Ось вона стогне, розщіплюється, розгойдується і хитається, висить на одному скривавленому пасмі. Копняка їй! Отак, удар її, ще удар, останній удар, з неї досить, похитнулася, падає… бодай їй дідько, щоб її розірвало, впала з гучним тріском, її гілки розпростерлися довкола неї на землі.
Він відступив назад, витираючи піт із чола та підборіддя. Всюди довкола нього валялися уламки дерева, а біля його ніг зяяв розщеплений білий зазубрений обрубок.
Пустився сніг.
Коли яблуню було зрубано, слід було насамперед відділити сучки та дрібні галузки, поскладати їх так, щоб легше потім везти.
Найменші варто б позв’язувати пучками, підуть на розпал. От втішиться місіс Гілл. Він підігнав машину з причепом до садових воріт, якомога ближче до тераси. Різання гілок було простою роботою, переважно він обходився кривим ножем. Тяжче пішло зі складанням і зв’язуванням пучків, а потім перенесенням їх із тераси через ворота до причепа. Товстіші гілки він відрубував сокирою і розтинав на три-чотири частини, а тоді теж обв’язував мотузкою та волік одну за одною до машини.