Птахи та інші оповідання

Він любив сидіти вранці на сонечку, біля якогось кафе чи ресторану, з келихом вина, і спостерігати за людьми: виглядало, що тепер дуже багато веселих молодих істот подорожує. Насолоджувався щебетом розмов довкола, не приєднуючись до них; час від часу хтось йому всміхався, гість із того ж готелю кидав кілька ґречних слів, але це його ні до чого не зобов’язувало, лише означало, що він рухається в ногу з часом, як і всі, хто задля розваги відпочиває за кордоном.

Коли вони у давні дні відпочивали десь із Мідж, його дуже обтяжувала її звичка зав’язувати знайомства з людьми, особливо іншими подружніми парами, що, на її думку, виглядали «мило» чи, як вона висловлювалася, належали до «нашого кола». Починалося з розмови за кавою, тоді переходило до спільного планування майбутніх днів, які мали бути проведені разом, у машині їхали вчотирьох, а він цього не терпів і канікули псувалися.

Тепер, дяка Богу, жодної необхідності в цьому немає. Міг робити, що хоче і коли захоче. Не було Мідж, щоб сказати: «Ну що, ходімо?», саме коли він задоволено сидів зі своїм вином; ні Мідж, щоб планувати відвідини якоїсь старої церкви, котра його геть не цікавила.

За час відпочинку він розповнів, але не переймався цим. Ніхто не пропонував йому хорошої тривалої прогулянки, щоб прийти до норми після переїдання, псуючи тим самим приємну дрімоту, навіяну кавою та десертом; ніхто не зиркав, прикро вражений його веселою сорочкою чи яскравим галстуком.

Прогулювався містечками і селами, без капелюха, покурював сигару, весела молодь довкола усміхалася йому, і він сам почувався молодим хлопцем. Справжнє життя, без клопотів, без турбот. Жодного: «Мусимо повернутися п’ятнадцятого, бо шістнадцятого засідання лікарняного комітету», жодного: «Не слід залишати дім довше, ніж на два тижні, всяке може трапитися». Натомість яскраві вогні маленького ярмарку в селі, назви якого він навіть не подбав довідатись, дзеленчання музики, розсміяні хлопці та дівчата, і він, після пляшки місцевого вина, кланяється молодій особі з веселим носовичком замість хустинки довкола голови і крутить її в гарячому танці під навісом. Навіть якщо вони ступали не в лад одне з одним — він уже багато років не танцював, — усе ж це було те, що треба. Коли музика стихла, він відпустив дівчину і вона побігла, хихочучи, назад до своїх молодих друзів. Ані хиби, вони сміятимуться з нього. То й що? Однаково він тішився.