Знахідка у бібліотеці
- Автор: Кристи Агата
- Язык: украинский
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Знахідка у бібліотеці». Краткое содержание книги:
Бентрі перебив його:
— З Лондона. Це найшвидше. Бо в нас тут нічого такого немає… Хіба…
— Що ви маєте на увазі?
— Слово честі! — вигукнув полковник Бентрі. — Безіл Блейк!
— Хто він такий? .
— Один молодик, зв’язаний з кіно. Противнющий юний виродок. Моя- дружина завжди його захищає — вона вчилася в школі з його матір’ю. Але з-поміж - усього зшсутого непотребу отих жовторотих нахаб… Найбільше наривається, щоб йому дали духу. У нього отой модерний котедж на Леншем-роуд. Влаштовує там «ечірки — завжди галас, крики, на вихідні приводить дівчаток.
— Дівчаток?
— Атож. Була там одна минулого тижня — з отих яскравих блондинок. — У полковника враз відвисла щелепа.
— Яскрава блондинка, кажете? — замислено промовив Мелчетт.
— Так. Стривайте, Мелчетт, ви гадаєте…
— Це ниточка, — жваво заговорив начальник поліції. — Здається, така сама дівчина була у Сент-Мері-Міді. Мабуть, зараз я поїду й побалакаю з отим юним Брейдом… Блейком… Як, ви сказали, його прізвище?
— Блейк. Безіл Блейк.
— Як ви гадаєте, він зараз удома? — спитав Мелчетт.
— Дайте подумати… Який сьогодні день? Субота? Інколи він приїздить сюди в суботу вранці.
— Що. ж, побачимо, чи є він там, — похмуро промовив Мелчетг.
Котедж Безіла Блейка мав усередині всі вигоди, але зовні являв собою жахливий, наполовину дерев’яний будинок у псевдотюдорівському стилі. Для його архітектора, Вільяма Букера, і поштових властей це був своєрідний Четсворт. Безіл Блейк і його друзі називали котедж «Уламки історії», а мешканці Сент-Мері-Міду — «Новим будинком містера Букера». Котедж стояв за чверть милі від містечка на новій ділянці, придбаній заповзятливим містером Букером, якраз за пансіонатом «Голубий вепр», і виходив фасадом на справжню сільську стежку. Госсінгтон-хол був на цій самій дорозі, але на милю далі.
Новина про те, що «Новий будинок містера Букера» купив знаменитий кіноактор, викликала в містечку неабиякий інтерес. Появу легендарної особи люди чекали нетерпляче, й ім’я, Безіла Блейка, слід сказати, не сходило з уст. Невдовзі, однак, з’ясувалося, що ніякий він не знаменитий і навіть не кіноактор. Безіл Блейк був дуже молодий і значився чи не п’ятнадцятим у списку тих, кому належало розставляти декорації у Ленвіллі, головній кіностудії компанії «Брітіш Нью Ера Філмз». Дівчата втратили до нього інтерес, а найза-пекліші в містечку старі дівки засуджували поведінку Безіла. Тільки власник «Голубого вепра» не переставав цікавитися Блейком та його друзями — адже відколи хлопець тут поселився, прибутки пансіонату зросли.
Поліційна машина зупинилася біля перекошених, грубо збитих воріт, створених уявою містера Букера. Полковник Мелчетг, з відразою глянувши на спотворені форми напівдерев’яного Четсворту, рушив до вхідних дверей і рішуче затарабанив у них залізним кільцем. Двері відчинилися значно швидше, ніж він сподівався. Молодик із прямим, трохи задовгим чубом, в оранжевих вельветових штанях і яскравій синій сорочці сердито кинув:
— Ну, їло вам треба?
— Ви містер Безіл Блейк?
— Звичайно, я.
— Я б хотів поговорити з вами, містере Блейк, якщо ваша ласка.
— Хто ви такий?
— Полковник Мелчетг, начальник поліції графства.
— Невже? Цікаво! — нахабно заявив Блейк. Йдучи за молодиком, Мелчетт уже добре розумів, чому полковник Бентрі так відгукнувся про нього. Мелчетт і сам ледве стримувався, проте заговорив досить ввічливо:
— А ви рання пташка, містере Блейк.
— Навпаки. Я ще й не лягав.
— Справді?
— Але, сподіваюсь, ви приїхали сюди не для того, щоб розпитувати, коли я лягаю спати. А якщо для того, то ви тільки марнуєте час і гроші графства. То про що ви хочете зі мною говорити?
Полковник Мелчетт відкашлявся:
— Як мені стало відомо, містере Блейк, минулої суботи у вас гостювала е-е… одна юна леді, блондинка.
Безіл Блейк утупився в нього, потім закинув назад голову і на все горло зареготав. — То це вам накапали на мене оті старі відьми з містечка? Про мою поведінку? Чорт забирай, але ж моральність — справа не поліції! І ви про це знаєте.
— Цілком справедливо, — сухо погодився Мелчетт. — Ваша моральність мене не цікавить. Я приїхав до вас через те, що юну блондинку з е-е… екзотичною зовнішністю знайдено вбитою.
— Та ви що? — Блейк вирячив на полковника очі. — Де?
— У бібліотеці в Госсінгтон-холі.
— У Госсінггоні? У старих Бентрі? От тобі й маєш! Цікавенько… Старий Бентрі! От стерво старе!
Кров спалахнула на обличчі в полковника Мелчетта. Він різко урвав веселе розпатякування молодика, що сидів напроти: