Знахідка у бібліотеці

— То була справа інша, — промовив інспектор Слек.

— Інша?

— То був місцевий випадок. Та стара леді справді знає про все, що діється в- містечку. Але тут вона не потягне.

— Та ви й самі ще до пуття не знаєте що й до чого, Слек, — сухо зауважив Мелчетт.

— Дарма. Ось побачите, сер, я з цим швидко розберусь.

А тим часом місіс Бентрі й міс Марпл снідали у вітальні. Прислуживши гості, місіс Бентрі відразу ж запитала:

— То як, Джейн?

Міс Марпл трохи спантеличено подивилася на господиню:

— Вам це що-небудь нагадує? — з надією допитувалася місіс Бентрі.

Міс Марпл славилася тим, що вміла співставляти дрібні містечкові події із сумними заплутаними випадками й так проливати на них світло.

— Ні, — замислено відповіла міс Марпл, — нічого… Поки що нічого. Мені чомусь спала на думку найменша дочка місіс Четгі — їді. Пригадуєте? Але тільки тому, щр ця бідолаха теж гризла нігті, й передні зуби в неї трохи стирчать. Оце й усе. Та ще хіба, — розвивала свою думку міс Марпл, — їді теж полюбляла дешеву пишноту.

— Ви маєте на увазі її одяг? — уточнила місіс Бентрі.

— Так, геть нікудишній атлас, ніякого смаку.

— Розумію. З тієї злиденної крамнички, де все коштує одну гінею, — мовила місіс Бентрі. Тоді враз похопилася: — Стривайте, а що сталося з їді?

— Дівчина просто перейшла на іншу роботу і там й, гадаю, нівроку, — відповіла міс Марпл.

Місіс Бентрі сиділа трохи розчарована. Здається, з цієї містечкової історії нічого не вийде.

— Ніяк не збагну, що їй було робити в Артуровому кабінеті, — здивовано промовила вона згодом. — Полк каже, нібито вікно виламано. Може, вона прийшла сюди разом із зломщиком? А потім вони посварились… Але це вже, мабуть, якась дурниця, правда?

— Навряд щоб так одягалися на крадіжку, — замислено сказала міс Марпл.

— Авжеж, вона вбрана як на танці чи на вечірку. Але ж ні в містечку, ні в околицях нічого .такого й близько немає.

— Н-немає, — непевно погодилася міс Марпл.

— Вам щось спало на думку, Джейн? — одразу пожвавішала місіс Бентрі.

— Цікаво, а…

— Що?

— Безіл Блейк.

— Ну що ви! — гаряче вигукнула місіс Бентрі, ніби пояснюючи свою думку, додала: — Я знаю його матір.

Жінки перезирнулись. Міс Марпл зітхнула й похитала головою:

— Я вас розумію.

— Селайна Блейк чарівна жінка. А який гарний у неї бордюр із квітів! Я аж зеленію від заздрості, коли його бачу. І вона така щедра на.*живці.

— Але ж ви знаєте, скільки було всяких розмов, — заперечила мій Марпл, не звернувши уваги на міркування про місіс Блейк.

— Знаю, знаю. До того ж Артур аж міниться, коли згадують про того хлопця. Безіл був із ним дуже грубий, і відтоді Артур не може про нього нічого й чути. У Безіла образлива манера говорити, як у більшості теперішніх хлопців. Вони люблять поглузувати з людей, що вихваляють свою школу. Британську імперію і таке інше; А ходить він у чому? Люди кажуть, — провадила місіс Бентрі, — мовляв, у провінції можна носити що завгодно. Більшої дурниці я зроду не чула. Саме у провінції людина у всіх на ваду. — Помовчавши, додала: — Він був такий ловкий, коли його маленького купали!