Осінній сезон смертей
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
- ISBN: 978-966-14-7904-2,978-966-14-8444-2
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Осінній сезон смертей». Краткое содержание книги:
Соломія Павличко
— Ну, чим міг… Будеш щось писати — пам’ятай про домовленість: ти мене не бачив, і я з тобою не говорив.
— Ти ж мене знаєш, Василю!
— Не знаю! — Книш відсунув тарілку з курячими кістками. — Не знаю! Серйозних справ ми з тобою ще не крутили.
Ми вийшли на повітря.
Книш кивнув.
— Гаразд, бувай! Якщо треба буде — телефонуй. Дякую за пиво.
Побачивши світло у вікні своєї квартири, я тяжко зітхнув. Ревіння магнітофона було чутно на весь під’їзд. Відчинивши двері, я занурився в океан рок-н-ролу. У ванній шуміла вода. Наступаючи на розкидані жіночі речі, я дістався до магнітофона і вирубав його.
— Привіт! — почулося з-за дверей ванної.
«Пішла ти до бісової мами», — буркнув я собі під ніс.
Шум води припинився. Вона вийшла з ванної у розхристаному халатику. Посміхнулася, наче голлівудська красуня.
— Я не змогла зателефонувати.
Авжеж, Юлька не вважала за потрібне повідомити про свій приїзд.
Ми вчилися разом. Юлька встигла поміняти двох офіційних чоловіків. Вона дотримувалася принципів вільного кохання і повної жіночої незалежності. Мене завжди дивувало, як оце непоказне невеличке створіння так ловко обробляло нахабних донжуанів. Квіти, кіно, кафе, ресторан — все мусило бути за вищим класом, і лише потім — ліжко… А тоді ґуд бай, бебі, ти вже нецікавий.
Я колись теж пройшов оту «повну програму», але остаточної відставки чомусь не отримав, себто Юлька безповоротно перевела мене у розряд шкільних друзів. Працювала Юлька в Полтаві, але раз на два-три місяці обов’язково приїжджала у якісь незрозумілі відрядження і зупинялася в мене, щоб поповнити колекцію мужиків-лопухів, про що без усіляких комплексів і розповідала.
— Ти надовго?
— Дивовижна гостинність! — вона цьомкнула мене в щоку, заросивши піджак.
— Якщо чесно, тільки тебе мені й бракувало.
— Значить, я вчасно з’явилася… Їсти будеш? У мене курочка є, ковбаска, яйця варені.
Клята дівка, знає, з чого почати. Їсти мені таки добряче хотілося. Продуктів вона привозила купу і завжди забивала ними холодильник.
Поки я клопотався зі сковорідкою і чайником, вона вдяглася і зайшла вже у плащі.
— Якщо ти опівночі — краще взагалі не повертайся, я до смерті спати хочу. Почнеш тут тупцяти, чайником грюкати…
— Не сподівайся. Мене сьогодні точно не буде. Не кидай, дурку, стільки цукру, я худну!
— Ну, це в тебе перманентний процес…
— Дуже смішно!
У три ковтки випивши каву, вона пішла, зажовуючи лимоном. За нею потягся шлейф дорогих духів. Я вимив посуд. Машинку переніс на кухню. Заголовок мусить хапати одразу, інакше весь задум — до біса…
У СТУДМІСТЕЧКУ ПОЧАВСЯ СЕЗОН ПОЛЮВАННЯ НА МОЛОДИХ ЖІНОК
Грубувато, але в очі кинеться одразу. Пальці забігали по клавіатурі, паплюжачи літерами цнотливу чистоту аркуша.
«Протягом останніх тижнів у студмістечку було по-звірячому вбито трьох студенток: Тетяну P., Славу К. і Наталію К. Вони стали жертвами серійного вбивці. Усі троє спочатку були оглушені, потім задушені.
Причини вбивства поки що не з’ясовані. Слідчі органи, виходячи з усього, не знають, де шукати вбивцю. І неясно навіть, хто він — психічно хвора людина чи холоднокровний розважливий злочинець, який переслідує тільки одному йому зрозумілу мету. Ясно одне — політика замовчування ні до чого не призведе, вона тільки сприяє тому, що люди перебувають у постійному страху. А страх, як відомо, поганий союзник. Без союзників у цій справі слідству буде складніше викрити вбивцю».
— Ти хочеш, щоб я дозволив це надрукувати? — Хижняк відсунув від себе аркуш із текстом.
— Інформація достовірна. Я навіть прізвища знаю.
— Не в тому суть. Ти кореспондент відділу культури…
— Я передовсім маю до цього прямий стосунок! І поганий з мене журналіст, якщо я не скористаюся з цього!
— Мета?
— У нас буде привід звернутися до органів. Спочатку за коментарем. Потім — інформування читачів про хід слідства. По можливості, звичайно. Звернемося до кваліфікованого психіатра, нехай він що-небудь скаже… Я хочу писати про це, адже мені не байдуже, чим усе скінчиться. Зрештою, передплата на носі, газету будуть читати, це теж важливо!
— Добре, стратег, — Хижняк знову перебіг очима текст. — Закиди на адресу міліції надто різкі. Підправ, зроби м’якше. Особисто я не маю нічого проти… Тільки пам’ятай, у що вплутуєшся.
ЗАГАЛЬНИЙ ЗОШИТ
«Кілька причин змусили мене взятися за перо. По-перше, я відчуваю нездоланну потребу виговоритися. А вголос заявити про все не можу, бо суспільство, на яке мені плювати, і єдина людина, яку я ніжно люблю, — не готові сприйняти все.