Осінній сезон смертей
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
- ISBN: 978-966-14-7904-2,978-966-14-8444-2
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Осінній сезон смертей». Краткое содержание книги:
Соломія Павличко
— Не треба, — я намагався говорити спокійно…
— Хто це? — спитав Валерка.
— Чорт його знає!
Мій кривдник, крекчучи, підвівся з підлоги. Я ляснув його по спині.
— Гаразд, ходімо до кабінету, побалакаємо… Сам на сам.
Хлопець намагався уникати мого погляду.
— Ну і що все це означає? — спитав я.
— Ти тоді з Наталкою був… Через тебе її…
— З якою Наталкою?
— Навіть як звати не спитав, падло! З Наталкою Кущенко!
Ага, он воно що!
«Так, розмова непростою буде», — виснував я.
— Я любив її, — він сказав це так, наче хотів когось переконати. — Одружитися збирався…
— Ну і?
— Мужики її зіпсували, розумієш? — він потер забиту спину. — От якби ви тоді з дружком не заявилися, вона б, може, живою була… Через тебе її, падлюко!
У ньому знову закипала лють.
— Тебе як звати? Вчишся? — треба ж було його якось відволікати.
— Юрко… Наступного року аспірантуру закінчую… Істфак…
— Добре її знав?
Він нарешті почав виговорюватися. Власне кажучи, хлопець і прийшов за цим — пару випустити, щоб попустило.
— Близько року, випадково познайомилися — у бібліотеці… Знаєш, як у книжці «Історія кохання»? Потім зустрілися на одному дні народження… Хлопці її горілкою підпоювали, коли твереза — вона нормальна дівка, а вип’є — на мужиків ведеться, для неї це як збуджувач! Наймерзенніше — їй ось такі пригоди подобалися! Я теж спочатку той… ну, підпоїв її. А потім соромно стало: гарна ж дівка, розумна, вродлива… А мужики — їм тільки дайся! Ну, я навіть бійку з одним затіяв, а вона психонула — якого ти греця, хто ти мені такий! Шкода… Потім якийсь час наче взялася за розум, ми навіть у мене в общазі жили тиждень, знаєш, там, де сімейні… Тільки десь за тиждень… коротше, посварилися ми. Вона в «Зодіаці» гуляла, вже під добрячим газом була, я її витягав звідти, а вона пручалася: «Пусти! Які ти права маєш на мене!» Якісь там бугаї сиділи, знову я по пиці отримав… А потім про оте дізнався… догралася Наталя…
Він іще щось говорив, тільки я вже не слухав — як годинниковий механізм, працював мозок. Алла мимохідь згадувала «Зодіак», Тетяна теж там частенько крутилася. Знаю я цей «Зодіак», кишло для постійної клієнтури: студенти, що роблять дрібний бізнес, приблатнена — модно тепер! — молодь району, іноземні студенти, іноді зазирали лоби з місцевих рекетирів — нижній ешелон, звичайно, ну і дівчатка. Репутація злачного місця міцно закріпилася за «Зодіаком», отож випадкова людина почувала себе тут незатишно.
Отже — обидві дівчини частенько бували в «Зодіаку». Може, звідси треба танцювати?
«Слухай, хлопче, ти своє відтанцював, нехай міліція крутиться!»
Я труснув головою, проганяючи дурні думки, Юрко вже замовк і сопів поруч. Виговорився.
— Тебе слідчий допитував? — спитав я.
— Так, різні безглузді питання… Я йому, звичайно, того, що зараз тобі казав, не розповідав. Для чого ментові це знати? Одразу пришиють Наталці гидоту якусь. Тобі, мабуть, теж усе це ні до чого, найшло на мене щось…
— Не бійся, далі мене не піде.
— Вони знайдуть того гада?
— Не знаю, Юрку, якщо чесно…
— Може, слідчий розкопає щось, — у його голосі забриніла надія.
Аспірант істфаку простягнув мені руку.
— Гаразд… Не ображайся…
— Які образи! Приємно було познайомитися, — я це сказав майже щиро.
Сумбурна сповідь витверезила хлопця.
— Мир! — його рука труснула мою руку. — А нічого тітки у вас працюють! Класно вона мене скрутила!
— Хто це був? — у Тетянки очі великі й круглі, як чайні блюдця. — Ого, як він тебе…
— Дрібниці… Словом, художник-концептуаліст. Я про його злісного ворога позитивну замітку написав, от він і з’явився на розборки.
Із прочинених дверей висунувся Хижняк.
— Чому навколо тебе завжди шарварок, Кропива? Не редакція, а якась Січ!
— Нічого, — розійшлися тихо-мирно.
— Цікаво, що подумають про нашу редакцію, коли побачать таку прикрасу під твоїм оком?
— А ви скажіть, що я захищав честь дами…
АНАТОЛІЙ ГОЛУБЕЦЬ: «Я ХОЧУ БАЧИТИ ВБИВЦЮ СЕРЕД СВОЇХ ПАЦІЄНТІВ»
Досі нема відповіді на питання: чи є вбивства у студмістечку справою рук холоднокровного злочинця, чи дівчата стали жертвами психічно хворої людини. Це питання було задане директору НДІ з проблем психіатрії та психопатології Анатолію Сергійовичу Голубцю.
— Однозначної відповіді я дати не можу. З одного боку, серійні безпричинні вбивства не може здійснювати нормальна людина. У психічно хворих убивць, так званих маньяків, мозок запрограмований на вбивство так само, як у клептомана на крадіжку. Згадайте хоча б відому справу Чикатила — він же отримував насолоду від садистських дій. Однак жодна з дівчат не пограбована, не зґвалтована, не спотворена. Вони, наскільки я знаю, навіть не були знайомі одна з одною і взагалі належали до різних типів жінок, навіть за суто зовнішніми даними, їх не можна об’єднати. Так, убивства здійснюються з разючою одноманітністю, він не змінює почерку, виявляє мінімум винахідливості. Це характерно для людей з порушеною психікою, вони запрограмовані на певні дії. Але саме відсутність видимої причини змушує мене піддавати сумніву твердження, що ми маємо справу з хворим, а не з людиною, яка вміло прикидається таким, щоб збити слідство зі сліду.