Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки
- Автор: Васильченко В’ячеслав
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ПВД «Твердиня»
- ISBN: 978-617-517- І25-7
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки». Краткое содержание книги:
«Ото», — свиснув подумки Лисиця: прізвище Довгань відоме в Києві. Його власник — людина багата і впливова.
— Сам розумієш, — продовжував Бондаренко, — він докладе всіх зусиль, щоб злочин розкрили. Але — міліція є міліція. Як би банально це не звучало. Особливо ворушитися не буде. Ти це й без мене знаєш.
— Знаю, — кивнув професор, — але дуже хочеться на море.
— А відпустки скільки залишилося?
— Двадцять два дні.
— Ну, от і чудово. За тиждень розкриєш злочин, а потім — два тижні на морі. — Головред посміхнувся глибокозадоволено.
— Ваше прізвище Бог? — шпигонув на те Лисиця. — Мені здається, що керувати моєю долею, хай навіть і в межах двадцяти двох днів, — суто Господня компетенція. Ви так не вважаєте, мій любий друже?
Недосконалість плану відкрилась тільки зараз. І Бондаренко помітно скис. Знову випив чаю й, уже не морщачись, прошепотів:
— Прости мене, грішного, Господи. Без умислу це, без умислу. Каюся. Сьогодні ж обов'язково забіжу до Володимирського собору й поставлю свічку… Прости мене, Господи. Прости. — І тричі зосереджено перехрестився.
— Стій-но! Стій-но, Сергійчику, — заговорив Лисиця з такою інтригою, начебто впритул наблизився до відгадки. Залишилося тільки докласти до пазлу останню частину. Або піймати вовкулаку за хвоста. І показати цю дивину юрбі цікавих. — А з якого це дива ти так піклуєшся про мою участь? На затятого безсрібника ти, при всій повазі, ну ніяк не тягнеш. Нумо, колися: що намислив?
— Та є тут сякі-такі думченята, — відразу пожвавішав Бондаренко, ніби нарешті опинився у своїй тарілці. — Дивись. Новопризначений керівник (тобто я) мусить показати результат. Причому — не відкладаючи в довгу шухляду. Інакше — навіщо ж призначати? Так? — Лисиця кивнув. — Отож. Збільшити тираж нашої «Презумпції» можна тільки сенсаційними матеріалами. І вони повинні не просто дихати сенсаціями. Нам потрібні сенсації ексклюзивні. Ну як, докумекуєш?
— Не надто, — незграбно, ніби чашку з рук, упустив Богдан. — У найзагальніших рисах. — Чашка гупнула на підлогу, і її стало декілька. Навіть багато.
— Ми будемо вишукувати неординарні кримінальні випадки, розслідувати й висвітлювати на сторінках «Презумпції». Тепер як? — Безпосередній родитель озвученої ідеї світився від щастя, як і будь-який батько після звістки про народження довгоочікуваного чада.
— Ідея — непогана, — без особливого ентузіазму оцінив почуте Лисиця, — але яким буде втілення? Тут не все так просто. — Богдан тверезо дивився на світ, що звичайно виявляв до всього нового відверту байдужість.
— Саме так, пане професоре, саме так. — Бондаренко ставав дедалі веселішим, немов уже після цих слів тираж «Презумпції» неодмінно підскочить до позначки «перший мільйон». Або наче пив він усе-таки не чай.
— Щось ти мутиш, Сергійку, — похитав головою професор, — чогось недоказуєш.
— Одне слово, так, — ляснув по столу головред, — пропоную тобі стати співробітником нашої газети й долучитися до посилення її тиражних позицій.
Нижня щелепа професора впала на підлогу, дорогою наткнувшись на носок черевика. І в такій позі застигла на якийсь час. Ну, Сергійчик! Ну, чудило! Та від своєї роботи хочеться на море втекти, а тут ще й він із шизонутими пропозиціями! І щелепа крейзіфроґом пострибала блискучим ламінатом.
Схоже, таку реакцію головред і очікував. Він продовжував мовчати, стежачи за поведінкою товариша й готуючись утілити наступний пункт.
— Та ти просто з глузду з'їхав! — нарешті вивернув на Бондаренка весь праведний гнів, назбиравши за довгу паузу. — Ти, часом, тренінги в божевільні не відвідував? З ефективного менеджменту.
— Щодо першого — погоджуюсь. Щодо другого — ще ні, але подумаю, — посміхнувся близькому родичеві розлюченості. — Знаю, що пропозиція божевільна. Знаю навіть те, що збираєшся сказати. Більше того — все прекрасно розумію. Але тут є одна проблема: без тебе мені не обійтися. Ось дивися: пишеш ти чудово, розуму — ну, тут без варіантів… Але, що найголовніше, можеш розплутувати всілякі загадкові таємниці… І хочеш. Одне слово, мені банально потрібна твоя допомога. Ну, поміркуй сам: на кого я можу покластись у скрутну хвилину, як не на своїх друзів? А зараз у моїй кар'єрі — саме така хвилина.
Бондаренко замовк, продовжуючи дивитися на Лисицю. Той, ошелешений, теж мовчав, клекочучи справедливим обуренням. А ще кажуть, що в Україні немає вулканів. Проте черговий ковток чаю трохи загасив серцеву пожежу. Слава Богу, обійшлися без еменесників. У блискучих касках. З Местором Чуфричем на чолі.