З любов’ю, Обрі
- Автор: Лафлер Сюзанн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-289-5
- Переводчик: Наталія Ясіновська
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «З любов’ю, Обрі». Краткое содержание книги:
Це, мабуть, смішно, але відтоді, як я приїхала жити до бабусі, я стала по-іншому про тебе думати. Я не просто за тобою сумую. Є такі яскраві спогади, що тебе просто не може не бути. Тож, мабуть, навіть якщо я обшукаю увесь світ і не знайду тебе, ти маєш десь бути. Ти з татом? Ти ростеш? Чи тобі завжди сім? Може, ти тепер навіть старша за мене, хоч де ти є.
Але для мене ти завжди будеш семирічною. Я хочу запам’ятати тебе саме такою, якою ти була. Так я зможу зберегти тебе, хоча б трішки.
Ти завжди будеш моєю сестрою. І я завжди сумуватиму за тобою. Але сподіваюся, що ти щаслива там, де ти є.
З любов’ю, Обрі
~ ~ ~
20
У неділю по обіді ми з Бріджет були в «кімнаті безладу», коли згори покликав її тато:
— До будинку під’їхало авто!
Я подивилася на Бріджет і зрозуміла, що мав на увазі її тато.
— Бабусю! — закричала я, забувши про палац із сирої вермішелі, який ми майстрували, і біжучи сходами нагору.
Бабуся під’їхала до будинку Бріджет замість того, щоб запаркуватися біля нашого дому. Вона вилізла з машини, а я ледь не задушила її в обіймах.
Бабуся засміялася.
— Привіт, каченятку! Сумувала без мене?
Я не могла сказати, що сумувала без неї, просто була рада її бачити.
Бабуся помахала мамі й татові Бріджет, які вийшли на ґанок.
— Піди забери свої речі. Я змучена. Поїдемо щось поїмо.
Я повернулася у будинок, і ми з Бріджет стали бігати по кімнатах і збирати мої речі. Якось я примудрилася лишити щонайменше одну книжку і одну шкарпетку в кожній кімнаті. Мейбл спостерігала за нашою біганиною.
Коли я вийшла на ґанок, там уже була бабуся — дякувала батькам Бріджет.
— Я готова, — повідомила я. — Дуже вам за все дякую.
— Дякуємо тобі, Обрі, — сказав тато Бріджет, гладячи моє волосся, як він завжди гладить Бріджет. — У нас тут трапилася неприємність, а Обрі знала, що саме треба було робити.
— Що сталося? — стурбовано запитала бабуся, переводячи погляд із одного обличчя на інше.
— Не варто хвилюватися. Усе добре. Обрі про все вам розповість, — він поплескав мене по плечу. — Прийдеш завтра? Думаю, Бріджет без тебе сумуватиме.
Я кивнула. Мама Бріджет поцілувала мене в щоку.
Я розповіла бабусі про все у машині, по дорозі на вечерю, але коротко. Я теж хотіла почути новини.
— Як мама? — запитала я.
— Добре! Розповім більше, коли ми нарешті приїдемо, — відповіла бабуся. — Я голодна і не хочу, щоб ми говорили про це в машині.
Вона заїхала на паркувальню ресторанчика, де ми їли з дядьком Девідом.
Коли ми всілися за столик, я так і не відкрила своє меню. Хотіла чимшвидше почути новини про маму. Тож коли прийшла офіціантка, я сказала:
— Хочу підсмажений на грилі сандвіч із оранжевим сиром, картоплю фрі, мариновані огірки і ванільний молочний коктейль.
— Окі докі, — сказала офіціантка, записуючи моє замовлення. Потім повернулася до бабусі: — А вам?
Бабуся кинула на мене жартівливо-насуплений погляд, ніби ображаючись, що я підганяю її, закрила своє меню і сказала:
— Грінку з тунцем.
— Латук, помідори?
— Так. І принесіть, будь ласка, «Спрайт».
Коли офіціантка пішла, я попросила:
— Розкажи мені зараз, будь ласка!
Бабуся засміялася:
— З нею ніби все добре.
— Справді?
— Справді.
— Вона знайшла роботу? Чим вона займається?
Мама раніше ніколи не працювала. Ну принаймні відтоді, як я народилася.
— Так. Вона поговорила з кількома жінками з церкви, і одна з них подумала, що це гарна ідея, щоб твоя мама працювала на неї. Вона організувала притулок для молодих і майбутніх мам, яким нема куди піти.
— Чому їм нема куди піти?
— Обставини. Або їхні сім’ї не в захваті від того, що у них будуть малята.
— І що мама там робить?
— Допомагає з документацією, трохи прибирає й готує.
Принесли нашу вечерю. Я стала трусити скляну пляшку з кетчупом, щоб витрусити трохи соусу.
Бабуся дожувала шматок свого сандвіча.
— Вона допомагає людям, і, я думаю, саме зараз це дуже важливо.