З любов’ю, Обрі
- Автор: Лафлер Сюзанн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-289-5
- Переводчик: Наталія Ясіновська
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «З любов’ю, Обрі». Краткое содержание книги:
— Тато сказав, що з нею все буде добре. Вони лиш її оглянуть, — повідомила Бріджет. — З нею все буде добре, правда?
Я роззирнулася, щоб побачити, хто ще чекав у приймальні «швидкої допомоги». Стара жінка, яка плакала. Група старших підлітків, які, мабуть, каталися на лижах, бо були в чоботах, окулярах і куртках. Чоловік, який ходив туди-сюди, сідав на хвильку і знову зривався на ноги.
— Ти нормально? — запитала мене Бріджет.
— Ох. Так, — сказала я, сідаючи біля неї. І тут я згадала. Це їй потрібна була допомога. Це вона могла бути засмученою.
— А ти? Нормально?
Бріджет стенула плечима. Я не мала уявлення, що їй сказати.
Я прокидаюся від глибокого, глибокого сну. Я не в своїй кімнаті. Тут якийсь дивний запах і легкий шум від техніки. Мені трохи важко від ковдр і дуже-дуже тепло, і я готова знову заснути.
Хтось заходить до кімнати. Жінка. Мила й спокійна. Говорить до мене також спокійно:
— Я рада, що ви прокинулися, панночко Обрі.
Мої думки пухкі, як шматки вати. Я легенько дмухаю на них, щоб вони зібралися разом, як хмарки. Я не знаю цієї жінки. Де люди, яких я знаю? Чому я тут?
— Коли знімемо крапельницю, дозволимо тобі піти побачити матір.
Маму. Добре.
Крапельницю?
Мої кінцівки дуже важкі. Я ворушу пальцями рук і ніг. Відчуваю, ніби м’язи рук розтягнені, але було би дуже тяжко витягати їх з-під ковдри.
А як решта?
— Де тато? Я можу побачити тата?
Жінка нічого не каже. Поправляє мені ковдру, підтикаючи з боків.
— Саванна? — питаю я.
Звідкись з-під сонливості в груди б’є паніка.
— Поспи. Не хвилюйся, люба. Тобі просто треба поспати.
Авто. Погнутий метал. Бите скло. Дощ. Кров. Дорога.
— Де Саванна? — кричу я.
Але спокійна жінка дуже поспішає. Швидко йде до іншого боку ліжка, щось підкручує. Я чую, як вона каже: «Дихай глибоко, дихай глибоко, отак, добре». Мої повіки знову стають важкими, і сон здається таким приємним, і нічого поганого не трапилося…
Я почула легенький плач. Денні. Він пхинькав, сидячи у Бріджет на колінах. Вона втупилася в одну точку і ніби не бачила його й не чула.
Я взяла Денні.
— Шшшш, шшш, — шикала я, легенько його колихаючи. — Шшш.
Я лишила Бріджет сидіти і взяла Денні на прогулянку. Ми вийшли із зали очікування в хол. Врешті-решт він перестав плакати, поклав втомлену голівку мені на плече й заснув. Він був важким, і мені було жарко. Може, треба поміняти підгузок? Можливо, у лікарні хтось може мені його дати. Я була майже впевнена, що ми не спакували сумку з дитячими речами.
У холі було кілька автоматів з усякою всячиною. У кишені куртки я знайшла долар і кілька монет — лишилися з тих грошей, що бабуся давала мені на перекуски в школі. Притискаючи до грудей Денні однією рукою, я вкинула гроші в автомат і натиснула кнопки «імбирний ель» і «кукурудзяні палички». Потім повернулася в залу очікування.
— Ось, — простягнула я перекуску Бріджет.
Вона повернулася зі світу, в якому перебувала весь цей час. Подивилася на мене й заплакала. Бріджет устала, обійняла мене, лишаючи мокрі доріжки на моєму плечі. Тож з одного боку був Денні, з іншого — Бріджет, і я тримала їх обох.
Медсестра допомагає мені встати з ліжка. Я відчуваю холодок на спині, стегнах і ногах і розумію, що моя сорочка розчахнута ззаду. Я сама не можу її поправити, тож дозволяю зробити це медсестрі, а потім вона виводить мене з кімнати, униз коридорами, до ліфта.
За кілька хвилин вона заводить мене в іншу палату. Я зупиняюся в дверях. Там, на лікарняному ліжку, сидить моя мама, чекає на мене.
Ось тоді, коли я бачу її, саму, я все розумію.
Я біжу до ліжка, схлипую, з очей біжать сльози, мама обіймає мене, притискаючи моє обличчя до ковдр на своєму животі, рукою пестячи волосся. Її завивання навіть голосніші за мої, найголосніший прояв болю, який я будь-коли чула.
— Гей… Бріджі… Обрі…
Я відчувала, як хтось смикає мене за коліно. Розплющила очі й побачила тата Бріджет, який стояв на колінах перед нами, його очі були втомлені, але щасливі. У погляді було полегшення.
Я згадала про Денні. Не знала, що відбувалося з ним, поки я спала. Але я все ще тримала його, і він все ще спав, тож усе добре.