Маха гола
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Маха гола». Краткое содержание книги:
— Ми були зовсім іншої породи, правда Пепе? — казав Реновалес, лукаво підморгуючи. —Ми менше плекали своє тіло, але давали йому змогу втішатися. Хоч і не такі цнотливі, ми, зате, прагнули чогось вищого, ніж автомобіль чи спортивний кубок: у нас були свої «ідеали».
Потім митець знову заводив мову про хлопця, що хотів стати їхнім родичем, і сміявся з його розумових здібностей.
— Якщо Міліта обере його, я перечити їй не стану. Аби вони тільки порозумілися між собою. Він добрий хлопчина; мабуть, піде під вінець невинним. Але боюся, що коли мине відчуття новизни, він знов повернеться до своїх захоплень, і бідолашна Міліта стане ревнувати чоловіка до всієї отієї машинерії, що поглинає добру частку його маєтності.
Уже не раз вечорами Реновалес ще завидна відпускав натуру, якщо її мав, відкладав пензлі і виходив із студії. Повертався в пальті й капелюсі.
— Ходімо прогуляймося, Пепе.
Котонер добре знав, де закінчиться ця прогулянка.
Вони йшли попід огорожею Ретіро, неквапно спускалися вулицею Алькала. Там завжди прогулювалися групи людей — дехто, проминувши маестро, обертався й показував на нього пальцем. «Отой вищий — художник Реновалес». За кілька хвилин Маріано починав виявляти ознаки нервової нетерплячки; він замовкав і прискорював ходу; Котонер похмуро плентав за ним, щось мугикаючи крізь зуби. Коли доходили до мосту Кібели, старий художник уже знав, що мета їхньої прогулянки близько.
— До завтра, Пепе. Мені сюди. Маю навідатись до графині.
Одного з таких вечорів він не обмежився цим лаконічним прощанням. Відійшовши на кілька кроків, раптом обернувся і, трохи заникуючись, сказав товаришеві:
— Послухай-но... Як Хосефіна спитає, куди я ходжу, ти нічого їй не кажи... Я знаю, ти вмієш тримати язик за зубами, але з моєю дружиною треба бути насторожі, бо мені хотілося б уникнути зайвих непорозумінь. Ці дві не дуже між собою ладнають... Жінки є жінки!
II
На початку весни, коли мадридці вже були повірили, що настала тепла погода і найнетерплячіші почали шукати літні капелюхи та капелюшки, раптово повернулася зима; вона підкралася підступною ходою, затягла хмарами небо, покрила сніговим саваном висохлу й потріскану від яскравого сонця землю, сади, в яких уже розбруньковувалися листочки й розпускалися перші квіти.
У салоні де Альберка знову запалав камін, перед яким грівся цілий гурт сеньйорів, що складали товариство «прекрасній графині» в ті дні, коли вона «залишалася вдома», тобто не головувала ні на яких зборах і не робила візитів.
Прийшовши одного такого вечора в салон графині, Реновалес захоплено став оповідати, який чудовий вигляд має Монклоа під сніговим покривалом. Він оце якраз звідти — ох і прегарне ж видовище! Ліс, що вже був почав нуртувати першими весняними соками, тепер стоїть занурений у глибоку зимову тишу, зненацька накритий білим саваном. Як шкода, що в тому лісі блукає стільки диваків, охоплених фотографічною манією: швендяють зі своїми апаратами по всіх закутках і плямують чистий сніг!
Графиня виявила палку дитячу цікавість. Вона хоче побачити це видовище: завтра ж неодмінно там побуває.
Марно друзі намагалися відрадити її, запевняючи, що погода ось-ось зміниться. Завтра вигляне сонце, і сніг розтане; ці несподівані завірюхи цілком залежать бід непостійності примхливого мадридського клімату.
— Ну й нехай, — уперто мовила Конча. — Однаково я забрала собі в голову побувати в Монклоа. Скільки років я вже туди не навідувалась. Таке життя — нема коли й угору глянути!..
Отже, завтра вранці вона поїде в Монклоа дивитись, як тане сніг... Ні, вранці, мабуть, не зможе. Встає вона пізно, та й треба ж прийняти всіх отих дам-активісток, що приходять до неї радитися з питань жіночого руху. Отже, пополудні: вона вирушить туди зразу після другого сніданку. Шкода, що маестро Реновалес о цій порі працює і не зможе товаришити їй! Він же так чудово вмів бачити природу своїми очима митця і стільки разів розповідав їй, яке гарне призахідне сонце, коли дивитися на нього, стоячи біля палацу Монклоа; мовляв, це майже те саме, що милуватися надвечірнім Римом з вершини Монте Пінчіо!.. Художник відповів галантною усмішкою. Він знайде можливість вибратися завтра в Монклоа; там вони й зустрінуться.