Маха гола
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Маха гола». Краткое содержание книги:
Графиня була явно стурбована цією обіцянкою і стривожено поглянула на доктора Монтеверде, прагнучи побачити, що її картають за легковажність і непостійність. Але прекрасній дамі довелося зазнати розчарування: той залишився байдужим.
Щасливчик доктор! Як ненавидів його маестро Реновалес! То був дуже вродливий молодик, тендітний, як порцелянова статуетка; усе в ньому було аж надміру гарне, і через це його обличчя здавалося якимось несправжнім, ніби намальованим. Чорний, як вороняче, крило, аж із синім полиском чуб, розчесаний на проділ, облямовував біле чоло; очі ніжнооксамитові, трохи звужені, з гладенькими білками кольору слонової кістки, що ледь рожевіли в кутиках — справжні очі одаліски; губи — дві ясно-червоні смужки під кущиками їжакуватих вусів; обличчя матове, як пелюстки камелії, а зуби мерехтливо-блискучі, мов разки перламутру. Конча дивилася на доктора Монтеверде з побожним захватом; розмовляючи, не відводила від нього очей, ніби в усьому радилася з ним поглядом, нарікала в душі, що він не досить деспотичний, бо жадала бути його рабинею, прагнула, щоб він завжди її осаджував, сварив за кожну примху, за непостійність і легковажність.
Реновалес зневажав цього молодика, висловлював сумніви щодо його чоловічої снаги, відпускав на його адресу найдошкульніші слівця зі свого грубого лексикону.
Монтеверде був доктор наук і чекав, коли в Мадриді звільниться якась кафедра, щоб узяти участь у конкурсі на вакансію. Графиня де Альберка виявляла йому свою високу протекцію, захоплено розповідаючи про Монтеверде всім поважним сеньйорам, які мали вплив в університетському світі. Палко вихваляла вона доктора і перед Реновалесом. Це, мовляв, великий учений, і вона страшенно рада, що його вченість не заважає йому вдягатися з витонченою елегантністю і бути вродливим, як ангел.
— Я не бачила гарніших зубів, ніж у доктора Монтеверде, — казала графиня при всьому товаристві, дивлячись на красеня у лорнет.
Часом вона до того заглиблювалася в свої думки, що могла перебити розмову найнедоречнішим зауваженням:
— А чи помітили ви, які в доктора руки? Ще витонче-ніші, ніж мої! Зовсім як жіночі.
Художник обурювався з таких вихваток Кончі, що часто траплялися в присутності її чоловіка.
Його приголомшувала незворушність цього обвішаного стрічками та орденами сеньйора. Чи він геть сліпий? А граф, із батьківською теплотою в голосі, завжди казав одне й те саме:
— Ох і Конча! Що на думці, те й на язиці. Не зважайте на неї, друже Монтеверде. Моя дружина часом буває пустотлива, як мала дівчинка.
Доктор лиш усміхався — йому явно лестила атмосфера поклоніння, якою оточувала його графиня.
Він написав книгу про еволюцію живих організмів — чарівна дама була в захваті від цього геніального твору. Художник з подивом і заздрістю спостерігав, як змінюються її смаки. Вона геть забула і про музику, і про поезію, і про пластичні мистецтва, які колись так впливали на її пташиний розум, приваблюваний усім, що блищить або дзеленчить. Тепер вона дивилася на будь-яке мистецтво як на приємну, але непотрібну забавку, що могла розважати людство лише в добу його дитинства. Часи міняються, і треба бути серйозними. Наука, наука і ще раз наука — тож вона й стала покровителькою, доброю подругою і порадницею ученого. І Реновалес не раз бачив на столах та кріслах різні наукові трактати з багатьма нерозрізаними сторінками; гарячково їх погортавши і нічого не розуміючи, графиня швидко знуджувалась і втрачала до них усяку цікавість.
Завсідники її салону, здебільшого літні вже сеньйори, приваблювані сюди красою графині і безнадійно в неї закохані, лише посміхалися, слухаючи, як поважно розводиться вона про науку. Ті, хто мав ім’я в політиці, простодушно захоплювалися й дивувались. Скільки всього знає ця жінка! Знає багато такого, про що вони навіть не чули. Інші її поклонники — відомі лікарі, професори університету, вчені, які давно закинули науку — також ставилися до розбалакувань графині з певною поблажливістю. Для жінки, зрештою, не так уже й погано. А вона, раз у раз підносячи до очей лорнет, щоб помилуватися вродою свого доктора, з педантичною неквапністю говорила про протоплазму, про розмноження клітин, про зажерливість фагоцитів, про антропоїдних і пітекоїдних мавп, про дископлацентарних ссавців та пітекантропа, з премилою самовпевненістю розводилася про таємниці життя, вимовляючи химерні наукові слівця не менш упевнено, ніж імена осіб із світського товариства, з якими вчора обідала.