Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
Я спочатку подумав, що він пішов до «Святого апостола» на вулиці Нотр-Дам-де-Лоретт, але там його ніхто не бачив.
— Як ви гадаєте, в нього була коханка?
— У нього? Ви жартуєте.
І, знову хитро підморгнувши, Мікі додав:
— Як ви знаєте, в цій справі у мене є певний досвід. Можете мені вірити.
Він усміхнувся, показавши всі свої зморшки.
— А де мешкає пан Резон?
— Бухгалтер? — раптом здивувався Мікі. — На бульварі Рошуар. Принаймні років уже з тридцять.
— Він одружений?
— Старий парубок. До речі, в нього теж немає коханки. Не те, що він байдужий до жінок — просто, це не з його кишенею. Бідолаха вдовольняється тим, що лапає дівчат, які приходять до нього по аванс.
— А вам відомо, що він робить вечорами?
— Грає в більярд, завжди в одному місці — в кафе на Антверпенському майдані. Тут він справжній чемпіон.
Отже, відпадав ще один варіант. А втім, Мегре хотів з'ясувати все до кінця.
— Де він працював раніше, цей пан Резон?
— В банку, на вулиці Бланш, мало не змолоду… Там у хазяїна був рахунок. Очевидно, пан Резон тримав його в курсі подій. А пізніше хазяїн взяв його до себе. Йому потрібна була надійна людина, тому що в цій справі не важко прогоріти. Не знаю, скільки він йому платив, але мабуть, більше, ніж у банку…
Думкою Мегре знову і знову повертався до вівторкового вечора. Він немов на власні очі бачив худорлявого Еміля, що знервовано походжав перед сліпучою вивіскою «Лотоса», раз у раз поглядаючи на годинник, а потім рішучим кроком попрямував униз по вулиці Пігаль.
Він не збирався далеко, бо інакше сів би в метро — до найближчої станції було не більше сотні метрів. А коли незважаючи на всю відразу до автомобілів, йому знадобилася машина, то досить було підняти руку. Там завжди повно таксі.
Перед очима Мегре постав план цієї невеличкої части Парижа. Три кабаре, розташованих поблизу одне від одного, і зовсім оддалік четверте, що ним керував Антоніо.
Буле зі своїми трьома італійками мешкав на вулиці Віктора Массе.
Бар Громила Джо, на порозі якого було вбито Мацотті, містився за кілька десятків кроків від «Лотоса», так само як і банк, у якому Еміль тримав свої гроші. Нарешті, в цьому ж таки районі проживав і бухгалтер.
Це трохи нагадувало село, з якого Еміль майже нікуди не виходив — принаймні без крайньої потреби.
— Ви не здогадуєтесь, з ким саме в нього могло бути побачення?
— Навіть не уявляю…
І, трохи помовчавши, Мікі додав:
— Чесно кажучи, я теж про це думав і намагався дізнався. Просто з цікавості. В моїй справі чим більше розумієш, тим краще…
У Мегре зітхнув і підвівся. Більше в нього не було запитань. Інформатор дав йому певні подробиці, яких він раніше не знав і міг ще довго не знати, але їх було не досить, щоб з'ясувати, хто вбив Еміля Буле і навіщо потрібно було вбивці протягом майже трьох діб тримати дома тіло небіжчика.
— Дякую, Бубе…
Вже з порога Мікі раптом запитав:
— Ви часом не цікавитесь боксом?
— А чому ви питаєте?
— Тому що завтра буде зустріч, і в мене є певні відомості щодо результатів… Якщо б ви захотіли поставити…
— Дякую.
Він не запропонував йому грошей, Мікі їх все одно не взяв би. Адже він не продавав свої послуги, а лише обмінював їх на певну поблажливість.
— Коли я щось пронюхаю, я вам подзвоню…
А згодом Мегре вже сидів у своєму кабінеті в Сюрте якийсь час знервовано щось креслив олівцем на аркуші паперу. Потім подзвонив до інспекторської і наказав покликати Ляпуента.
Інспекторові не треба було довго дивитися на патрона, щоб збагнути, як справи. Мегре сидів похмурий, мовчазний, дратівний. Такий він був завжди, коли розслідування заходило в глухий кут і коли доводилося хапатися за все, аби тільки не сидіти без діла.
— Поїдеш на бульвар Рошуар і наведеш довідки щодо такого собі пана Резона… Це бухгалтер Еміля Буле. Здається, він щовечора грає в більярд у кафе на розі Антверпенського майдану — не знаю, в якому саме. Ти знайдеш… Спробуй дізнатися, що це за один, які в нього звички тощо… Якнайдетальніше! Мене зокрема цікавить, чи був він у кафе минулого вівторка. Якщо був, то коли вийшов звідти і коли повернувся додому.
— Гаразд, патроне.
Люка тим часом займався родиною небіжчика.
Щоб трохи вгамувати свою нетерплячку, Мегре поринув у писанину. О пів на п'яту він раптом відчув, що втомився і, надягши піджака, подався до ресторанчика «Дофін» і замовив чарчину коньяку, самотою вихилив її, намірився був попросити другу — на злість шановному Пардонові, який приписав йому сухий закон. Та потім передумав — пити йому не хотілося.