Пригоди Романа та його друзів на Дріоді

Через силу роздійнявши спраглі вуста, новостворена пара низько всім вклонившись та, повернувшись, пішла до виходу, а потім до пишно вбраної банкетної зали, за довгі весільні столи, що вгинались від величезної кількості смачних страв, створених цілою армією кухарів та їх помічників. Слідом потяглись всі інші, поводячи носами і втягуючи у них запахи, від яких злегка паморочилась голова та судомою зводило голодні шлунки.

Оркестр виконував веселі пісеньки, від яких ноги самі просились у танок, і діти вже, взявшись за руки, водили хоровод на танцювальному майданчику.

А для дорослих найпершим ділом було втамувати природні пориви знахабнілого шлунка та добре йому догодити, що вони і почали старанно робити, всівшись на довгі лави та взявши до рук приладдя, яке допомагало пхати до рота усе, що намацували очі.

Харольд та Заріна сиділи рука об руку у центрі стола, безупинно приймаючи поздоровлення та дорогі подарунки, що їх несли і несли гості, які хотіли, щоб всі побачили, що саме вони дарують і тому спеціально виймали презенти з коробок та згортків.

То були розкішні гобелени вишуканої ручної роботи, що виблискували шовковими, срібними та золотими нитками. Їх ще перед входом розгортали та, у повній красі, проносили перед столами. Гості від зачудування та захоплення переставали їсти і з розкритими ротами споглядали це диво. Дарували старовинну зброю, дивовижні скульптурки звірів та птахів, сувої дорогої матерії та скриньки з коштовностями. Один із земляків Гунжі, попросивши прибрати перед молодятами на деякий час страви, щоб звільнити трохи порожнього місця, вийнявши з кишені, показав справжню диковинку тих часів — зроблену зі слонової кості фігурку хлопчика, що міг танцювати під музику, яка грала у нього всередині. Навіть можна було поміняти мелодію, для чого натискалась кнопка у хлопчика на животі, яка з першого погляду видавалась просто пупком. І тоді лялька починала танцювати по-іншому, швидко рухаючи крихітними ручками та ніжками і крутячи головою. Всі довкола, витягнувши шиї та витріщивши очі, спостерігали за цією дивовижною штуковиною, аналогів якій, мабуть, не було у всьому світі, а її створювач — невисокий, сивий меткий чоловік, виготовив ляльку спеціально до цього весілля. Ще один гість, шовкових справ майстер, прознавши, що Заріна дуже любить вишивати, на честь цієї дати подарував їй величезну коробку шовкових вишивальних ниток найрізноманітніших кольорів та відтінків — від найтемніших до найсвітліших. Одних зелених було понад тридцять! За що наречена, перегнувшись через стіл, розцілувала дарувальника в обидві щоки, і чоловік, зашморгавши носом, відразу втік, боячись розплакатись перед усіма. Для Заріни це був один з найцінніших подарунків, бо золото і діаманти для неї не мали абсолютно ніякої ціни, їх вона мала досить та ще й презентували стільки, що стіл затріщав, і Заріна захвилювалась, на які заходи вона все це одягне, коли ніколи нікуди не ходить.