Пригоди Романа та його друзів на Дріоді
- Автор: Коляда Валентина Ивановна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Медобори-2006
- ISBN: 978-617-681-059-9
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Пригоди Романа та його друзів на Дріоді». Краткое содержание книги:
— Та я б тобі її і показав, але ж між вами надто велика різниця у віці, — здавленим голосом промимрив астролог.
— Та ти що! Невже думаєш, що я міг би закохатись у дівчину, що годиться мені у дочки? Ну і ну! Погано ж ти мене знаєш. Ні, мабуть, судив усіх по собі, — аж смикнувся сер Джонатан, вдаривши по і так зболеному серцю старого гострими словами, — просто Заріна мала б не одного, а відразу двох батьків. Але ж ти так навіть помислити не міг! Та нехай вже, — і сер, сердито змахнувши рукою, болісно скривився. — Та думаю, ще не пізно все змінити і хоч зараз обдарувати цих чудових молодих людей подвійною любов’ю та увагою, як ти гадаєш? — і він підморгнув до Гунжі, помічаючи у ньому явні зміни і здогадуючись, з чим вони пов’язані.
Той рвучко скинув голову і підійшовши до старого друга і товариша, міцно обійняв його, поплескуючи по спині.
— От старий хитрий лис! — щира широка усмішка освітила кругле та рум’яне обличчя сера Джонатана і він, клацнувши у повітрі пальцями, сказав:
— Ну що ж, дорогі наші діти, якщо приймаєте мене за свого другого батька, тоді починаємо готуватись до гучного та розкішного весілля, якого ще не бувало у наших краях. — І він повернувся до Гунжі, який захоплено слухав його слова, щоразу киваючи.
— Шли гінців в усі кінці, хай сюди з’їжджаються найкращі крамарі, білошвейки та ювеліри. Щоб наша красуня засяяла ще яскравіше і щоб ти, — він поклав широку долоню Харольду на плече, — покохав її ще дужче. — На що хлопець скрушно похитав головою:
— Ні, сильніше, ніж я кохаю, кохати неможливо. Я і так спочатку полюбив тільки одні очі, а вже згодом і все решту.
Старі друзі вибухнули гучним реготом, від якого завмерла вся челядь, що знаходилась поблизу, бо люди вже давно не чули у цих стінах таких веселощів, від чого і їхні роти порозтягались у широких усмішках.
— Відведи хлопця у покої для гостей, — трохи заспокоївшись, промовив власник замку, — та гляди там, — і він помахав перед носом дівчини пальцем.
Дівчина вкрилася густим рум’янцем і, повернувшись, вийшла з кімнати, щоб провести свого коханого у Південну вежу, де знаходились потрібні багатоярусні покої. Замок сера Джонатана був найбагатшим у цих краях.
— Я не можу сидіти там один. Проведи мене до свого батька, нехай дасть мені якусь роботу, бо я не звик сидіти склавши руки, — йдучи слідом за Заріною, говорив Харольд. — Та ще мушу повідомити своєму королю, що маю трохи затриматись по причині свого одруження. Добре, що зараз більш-менш спокійно і ніякі походи не передбачались. То, може, ще й трохи побуду тут гостем.
— Не гостем, а сином. Це вже твоя рідна домівка, — з ніжною усмішкою на вустах, поправила його Заріна.
— Вибач, ще якось незвично. А ти знаєш, я зовсім не пам’ятаю своїх батьків. Вони обоє повмирали, коли я був ще зовсім маленький. І спочатку мене взяв під свою опіку мій дядько, двоюрідний брат матері, потім віддав у пажі нашому світлому королю. Коли він помер, королева, до якої я прив’язався, як до матері, так і залишила мене при дворі, хай Творець дарує їй довгі роки життя за безмежну доброту та ласку до нещасного сироти.
«То Харольд, напевне, зростав разом із принцом, якого хотів бачити мій батько своїм зятем, і вони разом гралися та ділились своїми таємницями. Цікаво виходить. Хоч би Харольд ніколи не взнав про таємні бажання батька», — подумала Заріна, а вголос сказала:
— То ми з тобою обоє зростали без матері, — і Заріна з зовсім материнськими палкими почуттями поцілувала Харольда у смагляву щоку, чим сколихнула його серце, яке почало битись, мало не вискакуючи з грудей.
— От ми і прийшли. Ляж та трохи поспи. Я теж так зроблю, але у себе, — промовила дівчина, завівши лицаря у гарно прибрані покої та показавши пальцем на широке ліжко під блакитним балдахіном, і тихо вийшла, залишивши його самого згадувати кожну хвилину всіх дивовижних подій, що відбулись за останні години найказковішої у його житті ночі.
Він ліг поверх блискучого атласного покривала з великими китицями по краях та, думаючи про майбутнє весілля, що навіки поєднає його з цим тендітним створінням небесної краси, так і заснув, з радісною усмішкою на вустах.
Розділ 6