Пригоди Романа та його друзів на Дріоді

Скрізь панувало душевне та сердечне ставлення і взаємодопомога. Ніхто ні на кого не кричав, не примушував робити непосильну роботу. Скрізь чувся веселий сміх та жарти. Створювались пари хлопців та дівчат, що симпатизували одне одному, а то й справді закохувались майже з першого погляду. Знаходили собі подругу чи друга і люди більш старшого віку, вдови та вдівці. І всі сміялись, дивлячись на те, як п'ятдесятилітній сивий чолов’яга червоніє при появі жінки, на яку він кинув оком.

Невтомний сер Джонатан носився, як накручена дзиґа, скрізь встигаючи та даючи безкінечні поради, до яких особливо ніхто не дослухався, бо у своїй більшості вони були абсолютно марними. Але всі його чемно вислуховували, шанобливо схиливши голову, скільки б сер не говорив і якими безглуздими б не були його слова та поради. Тут зібрались найкращі майстри, яким будь-які поради були просто непотрібні і виглядало просто кумедно, як вчений, що спеціалізувався на гірських мінералах (а сер Джонатан був саме ним), та мав безліч ступенів та нагород у своїй галузі і за своїми новими розробками, дослідами та науковими працями не бачив реального світу, давав кондитеру пораду, як правильно накладати безе на торт або тістечко, чи ковалю — який нахил має мати квітка, яку той саме вигинав на вхідній брамі, що мала бути супермодною.

На даний час сер Джонатан відкинув свої навіть найнагальніші справи й активно ринувся у саму гущу подій, стараючись кожному допомогти, потиснути руку чи погладити по голівці, бо з матерями, що працювали зараз у замку, часто приходили цілі зграйки дітей, яких не було з ким залишити вдома, позаяк решта сільських родин і навіть старші люди з ранку до ночі були у полі, бо саме настала найгарячіша пора року — посівна.

Діти придумували собі різні ігри та з вереском носились по широкому подвір’ю, але при найменшому зауваженні замовкали та з широко відкритими від захоплення очима починали спостерігати за тонкою та майстерною роботою молодого, ставного та вродливого коваля, до якого їх тягло, немов магнітом. Малі бешкетники тихенько підходили та, ледь чутно дихаючи, спостерігали, як з-під вправних сильних пальців, звиваючись, виповзає то дзвіночок, то ромашка, то конвалія або чудова та досконала у своїй надзвичайній красі, троянда, що ними майстер саме всипав другу вхідну браму.

Сер Джонатан теж підходив до дітлахів та й собі, затамувавши подих, спостерігав за спритними рухами талановитого хлопця, а коли той робив короткий перепочинок, починав роздавати всім солодкі льодяники, якими завжди були напхані численні кишені добродушного вченого.

Заріна теж не сиділа без роботи. Вдень вона допомагала кондитерам, а півночі сиділа та оздоблювала ручною вишивкою нічні сорочки свого майбутнього чоловіка, якого з кожним днем кохала все сильніше та сильніше. Молоді бачились дуже рідко, хіба за столом, а зустрічатися потай не дозволяв суворий та древній етикет, бо дівчина мала як зіницю ока берегти свою цноту і добре ім’я своїх батьків та дідів. Якщо ж якась не надто розважлива красуня не поважала ці звичаї та, ховаючись по темних кутках, потай з кимось зустрічалась, з нею переставали розмовляти і родичі, і знайомі. Дім, в якому вона жила, обминали десятою дорогою, а ворота вимащували кінськими кізяками. Батьки або йшли з дому самі, або його мусила покинути донька, що розтоптала його честь та заплямувала добре ім’я усіх пройдешніх та прийдешніх поколінь.