Пригоди Романа та його друзів на Дріоді
- Автор: Коляда Валентина Ивановна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Медобори-2006
- ISBN: 978-617-681-059-9
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Пригоди Романа та його друзів на Дріоді». Краткое содержание книги:
— Подай-но мені ножика. Він лежить на он тому столику.
Взявшись пальцями за різьблену дерев’яну ручку та на мить піднявши погляд на молодого чоловіка, який не зводив з дружини очей, дівчина підважила один з візерунчатих дерев’яних квадратиків, що ними була викладена утеплена підлога кімнати, бо Гунжі добре дбав про зручності та здоров’я доньки. Там було невеличке заглиблення, своєрідний сховок, про який ніхто не знав і неможливо було здогадатись, бо дерев’яний квадратик положенням у підлозі та своїм зовнішнім виглядом нічим не відрізнявся від інших.
У схованці вже було щось, загорнуте у темну цупку тканину.
— Обережно клади сюди і нікому, навіть батькові, не кажи, де ми сховали подарунок. Це буде наша спільна таємниця. Обіцяєш? — у відповідь лицар ствердно кивнув та, опустившись поряд з коханою на коліна, поклав сундучок у заглиблення. Дівчина акуратно вклала на попереднє місце квадратик, який з тихим клацанням став у ряд інших, та, погладивши рукою схованку, що була під ним, прошепотіла:
— Дорогий хранитель моїх дівочих таємниць! Бережи і те, що я щойно довірила тобі на схорон. Віддаємо тобі дар самого Творця. Прошу, бережи його!
Квадратик під її пальцями потемнів і почав переливатись сріблястими іскорками.
— Він почув нас та зрозумів, — ахнув Харольд, ще нічого не знаючи про надзвичайні властивості коханої дружини.
— Звичайно, — тільки й промовила Заріна і, піднявшись з колін, пішла до виходу, кличучи за собою чоловіка.
— Ходімо, бо гості вже, мабуть, думають, куди це вони так надовго запропастились? Зараз мають розпочатись танці, побігли.
І молоде подружжя, перестрибуючи відразу через кілька сходинок, швидко спустились вниз та довгими коридорами помчали вперед до банкетної зали, де вже було чутно гучні ритмічні звуки запального танка.
Діти, молодь, люди середнього віку та зовсім старі сивобороді та білоголові гості, не жаліючи сил, вихилялись усім тілом, ногами викидаючи такі колінця, що Заріна з Харольдом заледве стримали сміх, побачивши усе це, хоча це був наймодніший на той час танець самої природи — танець вітру, морських хвиль, миттєвий удар блискавки, кидок змії, рух по небу швидкоплинних хмар…
Запальні ритми змінювали один одного. Люди потроху втомлювались та присідали відпочити, не перестаючи обговорювати таємничу появу і зникнення загадкового гостя з світінням довкола голови. А весільний батько, хоча за ним кілька разів посилали, так і не вийшов зі своїх покоїв.
Розділ 8
Знову покликали за столи і почали подавати все нові та нові страви, яких ще ніхто ніколи ніде у світі не куштував. То були сюрпризи головного кухаря спеціально до весілля, його кулінарні імпровізації. А потім кілька молодих людей принесли і його самого, бо йти кухар сам ніяк не хотів, як не вмовляли, і гості хором подякували за надану їм рідкісну можливість насолодитись справжніми шедеврами його талановитих рук, за що чоловік від усієї душі подякував у відповідь, і його знову віднесли на кухню.
— Такого вправного кулінара таки варто носити на руках. Я ще ніколи не куштував такої смакоти, — вголос промовив білоголовий поважний старець, якого привезли вже теж старі та поважні онуки і ніхто достеменно не знав, скільки насправді йому років, бо на всі запитання про свій вік дідусь відмовчувався, посміхаючись у довгі сиві вуса.
Харольд та Заріна знову сіли у центрі столу, щоб скуштувати смачнючі страви, а потім, разом з усіма, стали у веселий запальний танок, учасники якого зайняли майже весь танцювальний майданчик. Було надзвичайно приємно бачити всі ці посмішки та хороший настрій, гості від душі насолоджувались дійством, бо тільки завдяки безмежній доброті сера Джонатана було влаштовано таке пишне та гучне весілля і запрошено сотні гостей.
Сам же сер чомусь саме сьогодні був зовсім без настрою. Він тихо сидів скраю та сумними очима спостерігав за танцями. Нарешті Заріна, не витримавши його болісного та збентеженого погляду малої ображеної дитини, взявши Харольда попід руку, підійшла до свого названого батька і, всівшись поруч, запитала:
— Наш другий таточко почувається зле, чи нам тільки так здається?
Та сер тільки тяжко зітхнув, втупившись у підлогу.
— Ви ж мене знаєте. Не відчеплюсь, поки не скажете, у чому причина вашого, цілий день сьогодні поганого настрою, — не вгавала Заріна, пальцем піднімаючи за підборіддя голову господаря замку та заглядаючи йому у вічі. І раптом у спокійних та ясних очах чоловіка щось зблиснуло. Солона сльоза, лишивши по собі вузьку та довгу мокру стежку, побігла по щоці, зависнувши на одній з волосинок погано поголеного вранці обличчя, і сер Джонатан знову опустив голову, голосно шморгнувши носом.