Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Рим та Скитія не були єдиними потугами античного світу. На півні від Дунаю, за Limes Germanicum, лежали землі ґерманських народів, родичів та союзників скитів, теж десь не менше 1,5 млн. км. кв., залюднених не менш від Скитії. А на схід від Риму, за Єфратом, розлягалися землі вірменів і партів, поруч із певною мірою порідненою до них старою потугою Ірану (сьогоднішні розміри – 1,63 млн. км. кв.). А ще, десь на далекому заході Європи, існував на той час останній уламок великого колись світу кельтів (які не одного разу брали й Рим) – острів Ейрін. Таким був на початку нашої ери розподіл сил у безпосередньому сусідстві Римської імперії.
Але, перейдемо до Риму, як такого: Риму–міста.
Сучасна археологія відкриває нам перші поселення на окраї Етрурії, горбах Палатіну, – ще десь з 10 ст. п. н е., але римська історія відносить нас до року 793 п. н. е., – заснування міста леґендарним Ромулом. Місто з часом виросло на державу, потім на імперію а з 476 року н. е., – імперія знову зредукувалася до королівства.
Але, чим же він тоді був, отой Рим, із яким так завзято змагалися наші предки? Та на якого, без обложних машин та з п’ятьдесят тисячами кінних візіґотів – заніс свій ґотський меч непереможний конунг біженців на екзилі – Аларіх.
Він, десь на рубежі нашої ери, був реконструйований та відбудований. Як казали тоді сучасники, – з Риму дерев’яного – постав Рим мармуровий. Юлій Цезар уже мав план капітальної перебудови міста, але… Його знайшли надто вже далеко ідучим та дорогим, та був реалізований більш скромний проект Августа (30 п. н. е. – 14 н. е.), за яким зберігалися старі архітектурні пам’ятники та капітально перебудовувалися лише житлові квартали.
За переписом та загальною інвентарізацією 74 року н. е., в Римі налічувалося 46 602 багатоповерхових (до 4 поверхів) житлових будинків, 1 790 окремих маєтків, 290 складів продовольства та 856 термів (лазні). Трохи пізніше, 80 року відкриється новий цирк Колізей, з еліптичною ареною (велика вісь – 188 м., мала – 156 м.), розрахований на 50 000 глядачів. Але, – це дрібниці, бо вже півкілометра розтягується Циркус Максимус, з ареною більше 80 м. завширки, призначений для перегонів колісниць.
Рим мав добру систему водогонів та розлеглу міську каналізацію, і не знав масових пошестей. Лише набагато пiзнiше дасть про себе знати звичай вживати на труби та дахи легкотопкий свинець, та в пізньому Римі шаленітиме пошесть свинцевих отруєнь. За Августа в Римі живе більше 2 млн. людей (тепер – не більше), а пізніше, в ті часи, що нас цікавлять, коли столиця знаходиться в Равенні, – він дещо знелюднює, але все ще є та полишається найбільшим та найзалюдненішим містом імперії.
Якісь укріплення навкруги Риму в часи Августа були просто відсутні, – старі розвалилися, а нових не будували, Римові давно ніхто не загрожував. Втім, перший дзвінок звучить іще за Августа, коли 9 року н. е. ґермани знищують під Тевтобурґом три римські легіони разом, 11% римської армії, та всі побоюються, що вони – окрилені успіхом – підуть походом на безборонний Рим. Але, того разу якось обходиться, а переможні війни Траяна – іще далі відсувають від Риму загрозу варварського наїзду.
Однак, час іде, та за імператора Марка Аврелія (161–180) Рим турбується посиленням держави маркоманів конунга Маробода на півночі, і превентивно нападає на неї. Наслідком було спустошення Балкан та Північної Італії: цього разу варвари вже зовсім недалеко від столиці. Така сама загроза виникає й підчас іще більш нищівних Ґотських воєн (250–278).
Проблема укріплення столиці імперії загострюється з кожною новою війною зі скитськими варварами, та цезар Авреліан (270–275) – нарешті приймається за її вирішення. Він сам брав участь у Ґотських війнах, дослужившись до генерала кінноти, та до влади його привели іллірійські легіони. Нові мури Авреліана простяглися більше, як на 20 км. та оточили все місто. На них було побудовано 40 великих башт, а поміж ними – по десятку менших. Вперед, за стіни, було винесено десь 6 900 допоміжних бастіонів та шанців. У мурах було 16 великих воріт, що виходили на дороги імперського значення (“віа”) та 12 менших. Фортеця – не до здобуття.
Немало від цих мурів (крім північної частини) та десь 11 брам, дотривало до наших часів.
Одне слово, другого такого велетня – міста всіх міст, можна було на той час відшукати, хіба що у далекім Китаї – “країні серів” Амміана Марцелліана; а може – й десь в Iндії.