Піти й не повернутися
- Автор: Быков Василь Владимирович
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Микола Цівина
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Піти й не повернутися». Краткое содержание книги:
Так тривало нескінченно довго. Івановський уже почав роздивлятися на всі боки, шукаючи більш зручного місця, як раптом побачив, що біля двох німців на узбіччі дороги з'явився і третій. Звідки він узявся тут, було неясно, певне, закритий від нього пагорком, сидів десь поблизу дороги. Лейтенант відчув, як по спині побігли дрижаки: так близько був од біди. Коли б наважився перебігти шосе, то певно натрапив би на цього невидимого йому німця. Тим часом німець присів над апаратом, про щось перемовився з іншим і махнув рукою зв'язківцеві, який сидів на стовпі, — той повільно став злазити. Поки він злазив, ці троє підвелися, розібрали свої сумки, скриньки і пішли вздовж дороги.
Цього разу вони спинилися значно далі від рову, на стовп ніхто вже з них не поліз, і лейтенант глянув у протилежний кінець шосе — зараз, мабуть, треба наважитись.
Він швидко сповз по схилу у рів, уразивши своє поранене стегно. Пивоваров зразу ж підхопився з насидженого в снігу місця, Івановський мовчки йому кивнув, і вони, припадаючи до крутого схилу, швидко посувалися ровом униз. Тут їх уже легко могли помітити з дороги, лейтенант упав за перемет, утиснувся в сніг; обіч спритно зарився у сніг Пивоваров. Запухле від холоду й безсоння хлоп'яче обличчя бійця завмерло в найбільшій пильності, часом лейтенант перехоплював його стривожений запитливий погляд. Лежачи на дні рову, боєць нічого не бачив і в усьому покладався на командира, який приймав зараз рішення, що так багато важили для обох.
Але звідси вже і сам лейтенант нічого не міг побачити і змушений був покладатися на слух, уловлюючи всі розрізнені мінливі звуки, які долинали з дороги. Звичайно, це був не дуже надійний метод із усіх можливих для переходу, та іншого в них не лишилося. Дочекавшись, коли гурчання дизеля на шосе трохи стихне й не вловивщи поблизу якихось нових звуків, Івановський сказав собі: «Давай!» — і схопився на ноги.
За кілька стрибків по глибокому снігу лейтенант дістався придорожнього кінця рову, визирнув із нього — шосе справді було порожнє, хоча на далекий узгірок він просто не встиг поглянути. В шаленому пориві лейтенант вибіг на в'їжджене полотно шосе й розгонисто скочив з нього в сніг на дно рову, по той же бік дороги. На бігу він із задоволенням почув за собою стомлене дихання Пивоварова і щодуху кинувся до вже недалекого повороту рову. Через кілька кроків, однак, він знову вловив напружене завивання моторів і внутрішньо стиснувся, чекаючи викриків або, може, пострілів. Але все-таки лейтенант устиг сховатися за поворотом. Пивоваров трохи спізнився. Івановський, озирнувшись, помітив, що машини з'явилися за секунду після того, як боєць упав за поворотом. Автомашини промчалися, не зменшуючи швидкості, і він уперше за цей ранок зітхнув із полегшенням.
— Ху, чорт!
Обидва хвилину віддихувалися, потім Івановський підвівся на колінах, оглянувся навкруги. Здається, поблизу був якийсь чагарник — ріденькі його верхівки місцями стирчали з-за високого бруствера, і лейтенант з бійцем розслаблено подибали ровом. Далеченько вже відійшовши од шосе, вони спробували вибратися в поле. На здивування командира, Пивоварову це вдалося швидше, лейтенант же з першої спроби піднявся тільки до середини схилу і, послизнувшись на крутизні, зсунувся до самого низу. Знову дуже заболіло стегно. На цей раз він не зміг стримати в собі стогін, і Пивоваров обернувся на бруствері, кинувши на нього гострий, здивований погляд.
— Нічого. Усе гаразд.
Івановський набрався духу, подолав біль, боєць подав командирові лижну палицю, з її допомогою той нарешті перевалився через бруствер.
— Так. Тепер на лижі.
Тут, мабуть, можна було йти вже понад ровом, од шосе їх затуляв бруствер і непогано ховав чагарник. Праворуч на віддалі сіріли верхівки сосняка, де сьогодні чекала на них удача або нещастя, слава чи, може, смерть — їхня доля.