Піти й не повернутися
- Автор: Быков Василь Владимирович
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Микола Цівина
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Піти й не повернутися». Краткое содержание книги:
— Та-ак…
Івановський зачерпнув пригорщу снігу, пожував і плюнув. Як завжди, після безсонної ночі в роті довго тримався огидний металевий присмак. Чомусь трохи нудило. І навіть потроху брали дрижаки. Хоча дрижаки брали, можливо, від утоми і втрати крові.
— У тебе бинт є? — запитав у Пивоварова. Той зняв рукавицю і став мацати кишені, а лейтенант підвівся з пенька.
— Допоможи мені, — сказав командир, розстібаючи штани. Він подумав, що тепер уже немає ніякого сенсу приховувати недоречне своє поранення.
— Що, поранило?
— Та зачепило вночі. От чорт, все ще сочиться…
Не дивно, що Пивоваров злякався — білі кальсони й ватні штани лейтенанта були густо залиті вже підсохлою кров'ю. Із зовнішнього боку стегна з невеликої ранки швидко збігав до коліна темно-бурий струмочок крові.
— Давай. Обмотуй. Та щоб туго.
— Лікаря треба.
— Якого там лікаря. Ось ти й будеш за лікаря.
Було видно, що Пивоваров стурбувався пораненням командира більше, ніж зникненням бази. Присівши поряд, боєць не дуже вправно обмотав бинтами стегно й туго зав'язав кінці собачим вузлом.
— Щоб не сповзла.
— Гаразд. Поки що потримається.
Закривавлений бинт Івановський кинув на сніг, підтяг штани, зав'язав шворку замащених маскувальних шароварів. Пивоваров прив'язав лижі. Судячи з спокійного вигляду, невдача з базою ніяк не позначилася на його настрої, і лейтенант у душі позаздрив солдатовій витримці. А втім, він просто боєць, а з бійця багато не візьмеш.
— Що тепер хлопцям сказати? — заклопотано спитав командир, відчувши бажання порадитись, щоб хоч трохи розвіяти свою пригніченість.
— А так і сказати. Що ж такого, — просто відповів Пивоваров.
— Що німці нас обдурили?
— Ну, а що ж! Обдурили то обдурили!..
— Авжеж, твоя правда, — подумавши, додав лейтенант. — Так і зробимо. Тільки куди от далі нам?
— А ви на карту подивіться, — простодушно порадив боєць.
— Яку карту?
Свята простота, Пивоваров, очевидно, думав, що на військовій карті все позначено. Так само, бувало, й сільські тітки, побачивши, як командир розгортає карту, дивувалися, коли той запитував, як називається це село чи скільки кілометрів до міста. Так і його Пивоваров.
Зрештою, лейтенант нервувався і, здається, починав злитися — боліла потривожена рана й дуже погано було на душі — він усе ще не мав певного уявлення, що робити далі. Невидющим поглядом якийсь час він озирав похиле, з далекими чагарями поле, поки думка про залишених по той бік дороги бійців не змусила його діяти.
Тоді лейтенант відштовхнувся палицями і швидко поїхав униз по своїй лижні.
8
Поки пробиралися знайомим шляхом у чагарнику, Івановський, трохи вже призвичаївшись до своєї невдачі, спробував розібратися в почуттях і вирішити, як бути далі. Зрозуміло, зникнення бази робило непотрібною всю його вилазку, і було кривдно до сліз за марні зусилля. Дуже шкода вбитих, помираючого Хакімова, однак тепер його все більше стало непокоїти питання: як цю невдачу пояснити в штабі? Надто вже запали в пам'ять лейтенантові їхні зовсім не воєнні проводи, сердечна генералова промова на подвір'ї хати з гарними віконницями… «Синки!..» Ось тобі й синки! Нікчемні копуни і роззяви. Поки лаштувалися, поки блукали вночі, поки спали в рові, база безслідно зникла. «Дурне становище, нічого не скажеш», — думав Івановський і весь час морщився, наче від зубного болю. Він уже не ухилявся від колючого гілля чагарника — сунув навпростець, ледве пригинаючись, і думав, що краще б генерал вилаяв його з самого початку та відправив на перевірку в Дольцеве, ніж слухати оту його злощасну розповідь про базу. А вже коли вирішено так, то хай би краще начштабу суворо наказав йому або навіть пригрозив трибуналом на випадок невиконання наказу, ніж отак ось: «Синки, на вас уся надія!» Що йому робити тепер з цією генеральською надією? Куди йому з нею? Ця безрадісна думка непокоїла, тривожила його свідомість, не давала примиритися з невдачею і змушувала на якісь дії. Але що можна зробити Перейти шосе знову виявилося непросто: ще здалеку стало видно суцільний потік військ. Переміщалася, мабуть, якась піхотна частина — колони ворожих солдатів, брички, вози, зрідка верхові; у другому ряді ревли машини й тягачі з гарматами на причепі. Густий цей потік невпинно рухався на схід, до Москви, і в лейтенанта в недоброму передчутті стиснулося серце — знову! Знову, мабуть, наступають, можливо, прорвали фронт. Бідна столиця, як їй вистояти проти такої сили? Та, напевне, знайдеться і в неї сила, принаймні повинна знайтися. Інакше навіщо тоді стільки крові, стільки людей передчасно загиблих за неї, стільки людських страждань і зусиль — адже ж є в цьому сенс. Повинен бути.