В нетрях Центральної Азії
- Автор: Обручев Владимир Афанасьевич
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: ДЕРЖАВНЕ УЧБОВО-ПЕДАГОГІЧНЕ ВИДАВНИЦТВО «РАДЯНСЬКА ШКОЛА»
- Переводчик: П. Гонтаренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В нетрях Центральної Азії». Краткое содержание книги:
Справді, на шляху по руслу я помітив, що деякі кущі в його бортах повалені і дещо засипані піском і галькою; це свідчило про те, що по руслу протікає вода із значною силою.
Ми їхали години три чи чотири цим руслом; нарешті, воно кінчилось разом з південним пасмом Джаїру. Сонце вже сідало, коли ми дістались до невеликого джерела Ащили-Бастау у верхів'ях русла між горбами, що належали вже другому середньому пасмові. Тут була деяка паша для коней і паливо — кущики по схилах гір.
— Хлопці, треба набрати побільше хмизу і аргалу, — сказав Лобсин. — В цій місцевості можуть бути вовки. Сюди, кажуть, іноді забігають кулани з рівнини на південь від Джаїру, а за ними може прийти до нас у гості й тигр.
— Навіщо ти нас лякаєш! — зауважив я. — Біля озера Айранкуль, де був великий очерет і де тигр справді міг би жити, ти нічого не сказав про нього. А тут в ці голі горби чого він прийде?
— За куланами, він їх дуже любить, — виправдувався Лобсин.
— Сподіваюсь, що ні куланів, ні тигра ми не побачимо, — заперечив я. — А багаття, звичайно, вночі будемо підтримувати по черзі. Вовки можуть налякати наших коней.
Так ми й зробили. До півночі по черзі по одній годині вартували хлопці, а потім до світанку по півтори години один з нас. Багаття підтримували невелике, але коли виття вовка розлягалось ближче і коні починали хропти, а собака — гавкати, підкидали палива. Але на початку літа ночі короткі, і о третій годині вже розвидняється. Мені довелось вартувати з двох годин, і через годину я вже пустив коней пастись, а сам з собакою був поблизу них, маючи напоготові рушницю. Це було не зайвим, бо на вершині сусіднього горба показався вовк, що підкрадався до коней. На посвітлілому вже фоні сходу я розрізнив його силует, собака загавкав. Я підвів рушницю і. вистрілив, але було далеко, і картеч, мабуть, тільки шльопнула по шкурі наприкінці польоту, і вовк зник.
Розвиднялося, і я на фоні сходу розрізнив силует вовка.
Наступного дня надвечір прибули до юрт Лобсина у верхів'ях цієї ріки Дарбути. Лобсин залишив там сина і одного коня. Вся його родина і сусіди цілий вечір слухали його розповідь про наші пригоди, про місто та обо нечистих духів, що викликали велику цікавість і різноманітні пояснення, про горби і жили асфальту та рідку нафту. Я забув сказати, що, поки ми ходили оглядати горби, хлопці набрали пляшку цієї нафти, терпляче збираючи ложкою чорну плівку, коли вона випливала на поверхню води в ямі на вершині першого горба. Ця пляшка тепер переходила з рук в руки, нафту нюхали і пробували пальцем на смак. Асфальт з міста і з горбів теж був оглянутий і випробуваний як паливо.
Через два дні знайомою дорогою ми прибули в Чугучак і прийшли до консула, щоб розповісти про цілковиту невдачу розкопок у місті і показати зразки асфальту й нафти. Опис міста видався йому спочатку вигадкою, і він кілька разів перепитував і примушував повторювати деякі подробиці, щоб перевірити, пробуючи спіймати нас на суперечностях. Але ми описували так докладно і однаково, що йому довелося повірити. Пояснення форм міста силою нечистих духів він взяв на сміх, чим дуже збентежив Лобсина, який, незважаючи на багаторічне спілкування зі мною та іншими росіянами, в глибині душі все ще зберігав віру в добрих і лихих духів та в їхню владу над людиною. Консул зробив припущення, що це місто — рідке своєю своєрідністю творіння сил природи, а не людини, чим цілком пояснюється невдача наших розкопок.
Відкриття асфальту і нафти його дуже обрадувало, і він сказав, що в майбутньому воно набуде великого значення. Він порадив мені випробувати, чи годиться привезений асфальт для заливання долівки в моєму будинку. А коли буде удача, обіцяв дати нам замовлення на доставку партії асфальту, щоб залити весь двір консульства і долівку казарми його козаків.
І от я роздобув старий казан місткістю в два відра і розтопив частину асфальту з горбів, додавши за порадою консула ще піску, покрив розтопленою масою долівку в своїй кухні, спершу вирівнявши її. Підлога вийшла не зовсім рівна, бо ми не зуміли вигладити масу як слід, поки вона не затверділа. Але консул після огляду був задоволений і замовив Лобсинові доставити асфальт. Літо було ще в розпалі, часу до спорядження нашого торгового каравану було досить, і Лобсин найняв у Чугучаці кілька возів й поїхав китайським трактом в Шихо до станції Сарджак, звідки вздовж підніжжя Джаїру можна було дістатися до асфальтових горбів. Це було далі, ніж наш зворотний шлях через Джаїр, та зате по колісній дорозі. Проїзд туди й назад, враховуючи видобуток і навантаження асфальту, зайняв два тижні, і доставленого матеріалу вистачило на виконання замовлення консула. Коли вся робота в консула була виконана задовільно, консульство відвідав і амбань Чугучака, що прочув про новий спосіб; він був задоволений і замовив Лобсинові доставити асфальт для двору і служб свого яминю. Лобсин виконав і це до відправки торгового каравану. Таким чином, наша «авантюра з розкопками», як її назвав консул, пішла на користь Чугучаку, а Лобсину дала добрий заробіток.