В нетрях Центральної Азії

Наступного дня надвечір прибули до юрт Лобсина у верхів'ях цієї ріки Дарбути. Лобсин залишив там сина і одного коня. Вся його родина і сусіди цілий вечір слухали його розповідь про наші пригоди, про місто та обо нечистих духів, що викликали велику цікавість і різноманітні пояснення, про горби і жили асфальту та рідку нафту. Я забув сказати, що, поки ми ходили оглядати горби, хлопці набрали пляшку цієї нафти, терпляче збираючи ложкою чорну плівку, коли вона випливала на поверхню води в ямі на вершині першого горба. Ця пляшка тепер переходила з рук в руки, нафту нюхали і пробували пальцем на смак. Асфальт з міста і з горбів теж був оглянутий і випробуваний як паливо.

Через два дні знайомою дорогою ми прибули в Чугучак і прийшли до консула, щоб розповісти про цілковиту невдачу розкопок у місті і показати зразки асфальту й нафти. Опис міста видався йому спочатку вигадкою, і він кілька разів перепитував і примушував повторювати деякі подробиці, щоб перевірити, пробуючи спіймати нас на суперечностях. Але ми описували так докладно і однаково, що йому довелося повірити. Пояснення форм міста силою нечистих духів він взяв на сміх, чим дуже збентежив Лобсина, який, незважаючи на багаторічне спілкування зі мною та іншими росіянами, в глибині душі все ще зберігав віру в добрих і лихих духів та в їхню владу над людиною. Консул зробив припущення, що це місто — рідке своєю своєрідністю творіння сил природи, а не людини, чим цілком пояснюється невдача наших розкопок.

Відкриття асфальту і нафти його дуже обрадувало, і він сказав, що в майбутньому воно набуде великого значення. Він порадив мені випробувати, чи годиться привезений асфальт для заливання долівки в моєму будинку. А коли буде удача, обіцяв дати нам замовлення на доставку партії асфальту, щоб залити весь двір консульства і долівку казарми його козаків.

І от я роздобув старий казан місткістю в два відра і розтопив частину асфальту з горбів, додавши за порадою консула ще піску, покрив розтопленою масою долівку в своїй кухні, спершу вирівнявши її. Підлога вийшла не зовсім рівна, бо ми не зуміли вигладити масу як слід, поки вона не затверділа. Але консул після огляду був задоволений і замовив Лобсинові доставити асфальт. Літо було ще в розпалі, часу до спорядження нашого торгового каравану було досить, і Лобсин найняв у Чугучаці кілька возів й поїхав китайським трактом в Шихо до станції Сарджак, звідки вздовж підніжжя Джаїру можна було дістатися до асфальтових горбів. Це було далі, ніж наш зворотний шлях через Джаїр, та зате по колісній дорозі. Проїзд туди й назад, враховуючи видобуток і навантаження асфальту, зайняв два тижні, і доставленого матеріалу вистачило на виконання замовлення консула. Коли вся робота в консула була виконана задовільно, консульство відвідав і амбань Чугучака, що прочув про новий спосіб; він був задоволений і замовив Лобсинові доставити асфальт для двору і служб свого яминю. Лобсин виконав і це до відправки торгового каравану. Таким чином, наша «авантюра з розкопками», як її назвав консул, пішла на користь Чугучаку, а Лобсину дала добрий заробіток.