В нетрях Центральної Азії

Після душних вечорів в гаю біля руїн, які до півночі пашіли спекою, ночівля на березі озера була дуже приємна. Виплив місяць на початку ущербу, і вздовж всієї затоки простяглася срібляста стрічка вдалину. Легенький вітерець шелестів в очереті, що оточував темними стінками водну гладінь, піднімаючи на ній дрібні брижі, і вся стрічка тремтіла і переливалась. В заростях інколи крякали качки, а з горбів підніжжя Джаїру, позаду намету, іноді доносилось тужливе виття вовка, на яке наші коні, що були прив'язані поблизу і жували з апетитом зелену тростину, відповідали хропінням. Десь далеко ледь чутно кричала сплюшка, а ближче на озері ухав бугай… По небу осторонь від місяця повільно пливла широка смуга дрібно-кучерявих хмар, схожа на розпластаний білий смушок. Хлопчаки після вечері незабаром уклалися в наметі і щось пошепки розповідали один одному, поки не заснули, а я й Лобсин довго ще сиділи біля згаслого багаття і милувались красою тихої ночі на березі озера. Собака лежав поблизу коней, простягнувшись і поклавши голову на передні лапи, і ми не турбувались про варту. При найменшій тривозі він подав би сигнал, і Лобсин, який за звичкою спав дуже чутко, проснувся б відразу.

Вранці ми з жалем покинули цю стоянку і поїхали гірською стежкою, вздовж підніжжя Джаїру, на захід. Ліворуч увесь час, то відступаючи, то наближаючись до самої стежки, простягалися високі зарості тростини, що ховали від нас русло ріки Манас; де-не-де серед них виглядали поодинокі дерева. Праворуч підносились укоси невисокої тераси, що являла собою чорну Гобі, вкриту щебенем і галькою; вона йшла до висот Джаїру, які обмежовували горизонт своїми скелястими голими пасмами.

Годин через дві русло ріки і зарості відступили подалі від стежки, і тепер ліворуч від неї простягались то голі площі такирів з сірим грунтом з глини, розбитим тонкими тріщинами, гладеньким і твердим, як паркет, то піщані горби, що поросли кущами тамариску; на деяких тамариск вже засох, а самі горби зруйнувались.

— Бачиш, Хомо, — сказав Лобсин. — Ріка від горбів відійшла, зелень сохне, а вітер розвіває пісок.

Подекуди чий утворив густі зарості, в яких раз у раз попереду нас вискакували і швидко зникали зайці; місцями траплялись хакі — плоскі западини, в яких ранньої весни стояла вода, а тепер червонувате глинясте дно їх висохло, розбилось глибокими тріщинами на п'яти— і шестикутники, на краях яких верхній шар глини загнувся догори чи навіть скрутився трубками. Та ось показались великі кущі шелюги, дерева, і стежка несподівано наблизилась до самого берега ріки Манас; ріка текла тут дуже тихо і мала всього кроків 50–60 завширшки. Стежка йшла у воду, і на протилежному березі видно було її продовження.

— Оце і є брід Тас-Уткель, як описали калмики, — вигукнув Лобсин, — єдине місце, де можна перебрести на той берег. А скрізь в інших місцях гущавина очерету на болоті, не можна проїхати до ріки, а вода в ній глибока, вище сідла.

— В очереті кабани, мабуть, живуть? — спитав я.