В нетрях Центральної Азії

Останній горб цього пасма, що підносився там, де долина стала широкою і майже зникла на положистому підніжжі Джаїру, був дуже плоский, але високий, не менше 35–40 сажнів заввишки, тоді як решта піднімалась лише на 5–7 сажнів над дном долини. Він теж був мертвий, не виділяв води, зате мав величезний запас асфальту в сотні тисяч пудів. Обійшовши горби, ми пішли назад до намету. По дорозі я помітив кілька дзеренів, які паслись в бічній балці і, побачивши нас, відбігли вбік. Двостволка була в мене на спині, і я вирішив добути свіжого м'яса. Місце було зручне, щоб підкрастися поближче. Я пішов швидко другою балкою і виліз на гребінь, що відділяв її від балки, де були антилопи, а Лобсин залишився, де й був, щоб привертати на себе увагу тварин. Їх було п'ятеро. Вони повільно посувались, то пощипуючи траву, то зупиняючись, щоб подивитись, чи не переслідує їх Лобсин. Я лежав на гребені за кущем і вичікував, коли вони підійдуть на надійний вистріл. Рушниця була заряджена крупною картеччю. Коли передній дзерен зупинився проти моєї засідки, я вистрілив; він підскочив, зробив кілька стрибків і впав. Решта помчала великими стрибками на протилежний схил балки і зникла. Я підійшов до вбитого: це був старий самець з великими рогами. Скоро підбіг Лобсин, і ми потягли здобич до намету. Вечеря вийшла на славу — густий суп і шашлик.

— Сьогодні щасливий день для нас, Хомо, — сказав Лобсин, — і скарб знайшли, і м'яса добули на всю дорогу назад, до міста.

Коли стемніло, ми розклали велике багаття з кусків сірого асфальту. Багаття палало так гаряче, що нам довелось сидіти подалі від нього, а весь горб, долина та її схили були яскраво освітлені. Хлопчаки раз-у-раз підкидали асфальт у багаття, виломлюючи і притягуючи нові куски. Було тихо, і стовп чорного диму піднімався високо вгору.

— А чи знаєш, Лобсин, — сказав я, — я гадаю, що чорний камінь, який ми взяли з жил в місті Нечистих духів, теж асфальт. Він горить і димить, як цей, і смердить так само. Це не вугілля, як думають калмики.

— Адже вони і цей називали земляним вугіллям. І якщо цей буде асфальт, то і той, звичайно, теж. Тільки там його небагато і возити в Чугучак далі, а тут багато і возити ближче, — заявив Лобсин.

— І там його треба добувати з глибини гірничими роботами, а тут бери його прямо з горбів і навалюй на вози або на верблюдів, — додав я.

— Либонь, стерегти сьогодні не варто, Хомо. Вогонь такий, що вовки близько не наважаться підійти. Тільки час від часу треба підкидати каміння у вогонь.

Я погодився з цим, і ми лягли спати, хлопці в наметі, а ми біля багаття, щоб, прокидаючись, підтримувати вогонь. I добре, що зробили так. Після півночі знявся вітер; багаття, що горіло спокійно, стало роздувати, і хоча воно було кроків за п'ять від намету, але полум'я, звиваючись, почало загрожувати йому. Г коли б Лобсин не прокинувся від лопотіння намету і не відкинув палаючі плити вбік, ми втратили б і намет, і всі наші речі, а хлопці обгоріли б.