В нетрях Центральної Азії
- Автор: Обручев Владимир Афанасьевич
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: ДЕРЖАВНЕ УЧБОВО-ПЕДАГОГІЧНЕ ВИДАВНИЦТВО «РАДЯНСЬКА ШКОЛА»
- Переводчик: П. Гонтаренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В нетрях Центральної Азії». Краткое содержание книги:
Вранці ми наломили ще кілька плит, щоб завантажити одного в'ючного коня цілком асфальтом, і поїхали вздовж пасма горбів на захід. Коли сірі горби кінчилися, місцевість стала більш мальовничою; поминувши ще горби з шарами яскраво-червоних, жовтих і шоколадно-бурих кольорів, ми виїхали в широке сухе русло, що тяглося з Джаїру, і повернули вгору по ньому, його облямовували спочатку довгі урвища з тими ж кольоровими шарами, а далі впали у вічі дві окремі скелі, схожі на башти, що підносилися серед русла; на кожній з них виднівся виразний, досить товстий чорний шар, немов пояс.
— Дивись, Хомо, ще асфальт! — вигукнув Лобсин, що їхав попереду каравану, а я замикав його.
Ми під'їхали до башт, спішились і оглянули чорний шар.
— Це, мабуть, справжнє земляне вугілля, — сказав я, оглянувши кусок, виламаний з шару. — Він не схожий на той, який ми взяли в місті, — не такий блискучий і легко розпадається, як гниле дерево.
Ми взяли кілька кусків цього вугілля для проби.
— Тільки небагато його! — зауважив Лобсин. — Шар не товстий, всього дві-три четверті, і чи багато в цих баштах — десятків два-три пудів, не більше.
Далі вгору по руслу пішли в берегах не такі вже яскраво-колірні шари; розмиті водою і обвіяні вітрами, ці шари утворили різні цікаві форми — де косу башту жовтого кольору, а де різні карнизи, фігурки, купини. Хлопці захоплювались різноманітністю форм; порівняно з тим, що ми бачили в місті Нечистих духів, тут все було мальовниче, цікаве, але дрібне.
А потім ці різнобарвні урвища змінились горбами самого Джаїру, і в руслі з'явився струмок, який привів нас до невеликого оазису — гаю тополь і кущів із заростями тростини навколо кількох джерел, що витікали з ямок серед зелені.
— Це — джерело Туранги-Бастау (тобто тополеве джерело), — сказав Лобсин. — Тут я один раз був. Треба зупинитись — пообідати і підгодувати коней, які вчора біля асфальту були майже голодні. Далі до пізнього вечора ні води, ні паші не буде.
Ми, звичайно, зупинились і розклали багаття, розв'ючили коней, пустили їх пастись. Після ситного обіду розвісили решту м'яса дзерена в'ялитись на сонці. Хлопчаки бігали по гаю і по навколишніх горбах, сподіваючись побачити зайців або дзеренів. Коли вони повернулись, мій годованець Очир сказав:
— Бачили тільки двох зайців і ще одне величезне обо. Його, мабуть, велетні або нечисті духи склали з величезного каміння. Піди, подивись, це недалеко.
Ми пішли втрьох, син Лобсина залишився при наметі і конях. Серед горбів поблизу русла, нижче гаю, біля джерел один горб справді мав дивний вигляд. На його схилах були розсіяні валуни, здебільшого круглі, як кулі, і в поперечнику близько аршина, зовсім чорні і трохи блискучі, а вершина горба являла купу з кількох таких валунів, схожу загалом на обо, яке монголи споруджують на перевалах і на вершинах деяких гір і горбів. Кожен монгол, що піднявся на перевал чи таку вершину, вважає за обов'язок збільшити купу ще одним каменем, піднятим поблизу, або встромити палицю і нав'язати на неї чи на встромлені вже палиці клапоть, відірваний від одягу, або жмуток волосся з хвоста свого коня. Все це — жертва гірським духам за щасливий підйом на перевал чи вершину. Але це обо, звичайно, не могли скласти люди: кожен валун, з яких воно складалось, навіть кілька людей не змогли б підняти, не то щоб винести на горб, І Лобсин потвердив слова хлопців, що це обо складене нечистими духами.
— Недарма ж ми бачили по дорозі башти, карнизи, купини чудернацької форми, схожі на те, що було в тому місті нечистої сили. І тут нечисті духи пустували, щоб збентежити проїжджу людину, — сказав він. А я не міг пояснити йому до ладу, як утворилось це обо і ці форми каміння[8].
Відпочивши, ми поїхали далі вгору по тому ж сухому руслу.
— Це русло, — пояснив Лобсин, — ріже все південне пасмо Джаїру, яке на схід від нього називають гори Чингіз, а на захід — гори Кир. Останні тягнуться до станції Сарджак на тракті з Чугучака в Шихо, яким ми їхали з німцями.
Русло являло собою стрічку, вкриту піском і галькою, завширшки від 20 до 50 кроків, врізану в гори Джаїру, які утворили його береги. На бортах русла де-не-де росли дрібні й великі кущі, але води ніде не було. І здавалося дивним, як це довге русло могло утворитись без текучої води.
— Невже тут ніколи не тече вода? — спитав я.
— Ранньої весни, коли тануть сніги, тут води досить багато буває, — відповів Лобсин. — І влітку, якщо піде дуже велика злива, вода біжить бурхливим потоком, але недовго, збіжить вся і знову сухо.
8
Масивний граніт при вивітрюванні іноді розпадається на великі кулі, які в умовах пустині вкриваються чорним блискучим «лаком пустині», як і щебінь, що відбиває проміння сонця і місяця, про що вже зазначалось кілька разів у цій книзі. — Прим. автора.