Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
Калита закурив, зробив ковток зі своєї чашки, замість попільнички скрутив кульочком почерканий аркушик, який витягнув із верхньої шухляди, струсив попіл туди.
— Про адвоката. Є такий Едуард Гужва, толковий мужик, але з певною репутацією. Частенько крутих витягає з різних кримінальних пригод, вони йому платять відповідно. А в Баглая звідки гроші, Гужва ж бере по-дорослому.
— Ну як, щойно мені сказали — тільки в Слобожанську та області двадцять сім розбоїв. Певне, гроші десь були заховані на такий випадок…
— Можна, вас Лєною називати? — Олена кивнула, — Так ось, Лєно, ви справді нічого не знаєте про Богдана Баглая. Я не дорікаю, для цього ми з вами тут і зібралися. Розумієте, Баглай не передбачав, як ви кажете, такого випадку. Він, наче той Колобок, уже не раз від бабусі з дідусем тікав, від вовка, зайця та ведмедя. Звичайно, тримав він щось на зразок чорної каси, аби мати можливість зникнути, коли зовсім шкіру обсмалить. Але повірте мені, тих грошей на оплату послуг адвоката класу Гужви не вистачило б у жодному разі. Отже, там якісь інші інтереси, Гужва старався на совість, такі пасажі завертав — куди братися американським серіалам! Але все це, вибачте, голим задом об асфальт. Навіть якби йому вдалося довести, що половину вбивств його підзахисний вчинив у стані афекту, ще якусь частину — для самозахисту, потрійне вбивство в Харкові та останній епізод, з Микитенком, уже самі по собі тягнуть на вишку. Найцікавіше — Баглай теж на щось сподівався. Коли зачитали вирок, стояв, наче стовп, так само повертався в камеру. А там, начальник СІЗО особисто мені казав, на стінки кидався, горлав, аж камера тремтіла, всіх порізати обіцяв, всіх дістати, з усіма розібратися, кожному страшною смертю погрожував. Потім, щоправда, заспокоївся. Поки слідство йшло, зовсім інакше тримався, навіть стіхи всім писав.
— Я про це вже чула. І гарні?
— Ну, тут я пас. На віршах не знаюся. Начальнику нашому писав, Черниченку. Слідчому своєму. Подрузі на волю, на хаті в якої його й забрали. Прокуророві міста, голові суду, начальнику міліції. Навіть мені. Цікаво вам?
— Звичайно!
— Кудись я цього стіха задів, — Калита висунув верхню шухляду, порився в ній, переглянув одну за одною ще дві, зазирнув до сейфу, витягнув тоненьку течку, а з неї — складений удвоє аркуш, розгорнув, пробіг очима: — Ну, це не мені особисто. Це ніби жінці.
— Коханій? — у запитанні Олени бриніла надія.
— Не знаю, чи здатен Баглай узагалі когось любити. Ось, читайте самі. Почерк розберете?
— Спробую.
Почерк убивці восьми чоловік виявився справді на диво розбірливим. Літери він виводив старанно, мов школяр. Видно, що великої практики письма він не мав, але досить правильно розставлені коми, та й узагалі граматичних помилок майже не було, що її до певної міри здивувало. Олена пробігла очима текст, потім перечитала його уважніше. Щось таки в цьому всьому є:
— Більше немає? — Олена простягнула Калиті папірець.
— Сподобалося? Можете ксерокопію собі зробити. Взагалі, я подивлюся, попитаю в оперів. Він тут творчі злети демонстрував.
— Чесно — не знаю, сподобалося чи ні. Приблизно чогось такого я й чекала. Якісь образи на життя… Тут для психологів роботи й роботи. Чи психіатрів.
— Гаразд, — Калита поклав теку назад у сейф, замкнув його, сховав ключа до кишені, змінив тему: — Вірші — не злочин, а наш Баглай — не поет. Серйозних грошей у нього ніколи не водилося. Розбійний напад, Лєно, не означає автоматично, що розбійники знайшли купу бабок. У більшості випадків їхні розрахунки не виправдовувалися. Зрозуміло, зовсім бідних вони не обносили, але й жодного підпільного мільйонера не трусонули. Брали тільки гроші, по можливості — золото, а заодно те, що можна швидко збути: імпортні телевізори, відики, особливо їх цікавили комп’ютери. Все це скидалося баригам за півціни, після розподілу на кожного припадала справді не надто значна сума. Тому вони й брали кількістю. Тому й зібрав Баглай різних людей. Ударна група, основна, так би мовити, — він і ще четверо відмороз-ків. Далі — наводчики-розвідники, ще четверо, одна дівчина серед них, усі в різних містах. Постійний постачальник зброї місцевий, слобожанський. Рідний батько за транспорт відповідав, працював тут приватним таксистом. Чого ж Баглая врешті-решт у наші краї занесло. Батьки розлучені давно, мати в Херсоні живе, їх у неї четверо, три хлопчики й дівчинка, Богдан — друга дитина. На нього, аби ви знали, мати молилася. До восьмого класу така дитина була — хоч до рани прикладай, — Калита кинув бичок у паперовий кульочок, машинально згорнув його, кинув у кошик, не влучив, нахилився, підібрав і з другої спроби закинув вдало. — Ага, про що я?