Дивовижна історія Мері Стенз
- Автор: Уэйт Роберт
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Дивовижна історія Мері Стенз». Краткое содержание книги:
Розповідаючи напівфантастичну, напівдетективну історію про те, як проста, непримітна дівчина волею випадку стала першою красунею світу і чим це скінчилося, сучасний англійський письменник Роберт Уейд викриває брудні махінації буржуазних ділків і продажність “вільної й незалежної” преси в хижацькому світі капіталу.
Мері мовчки кивнула. Вона була задоволена, що Шварц весь час говорить сам.
— І ще одне, — провадив він. — Не чекайте наслідків дуже скоро. Контракти потребують часу. Юристи завжди чіпляються до деталей і торгуються за проценти. Та коли вже все погоджено й підписано, події почнуть розгортатися з такою швидкістю, що ви й незчуєтесь, як будете в повітрі на шляху до Лос-Анжелеса. Отож, не гаючись, подбайте про візу. За гроші не турбуйтеся — це ми влаштуємо самі. Єдине, що від вас вимагається, — мати такий же чудовий вигляд, як зараз, — це дуже важливо.
— Постараюсь, — пробурмотіла Мері.
— Щодо мене, то я буду в Канні ще тиждень, потім повернусь у Штати. Зв’язок триматиму з Семом Вассерманом. Через нього ви будете в курсі всіх подій. Тим часом, якщо про це рознюхає преса і тут почнуть вештатися репортери, не кажіть їм ні слова. За вас говоритиме Рей Сомерс. Він знає, як поводитися з цією братією. — Шварц позирнув на годинник. — Ну, мені час. Побачимось наступного тижня, коли зніматимуть кінопроби. А поки що бувайте.
Шварц пішов разом з іншими. З вікна вілли Мері спостерігала, як нерівною звивистою доріжкою одна за одною повільно з’їжджали на прибережне шосе їхні машини, — отих п ятьох, що на короткий час увійшли в її життя і знову подалися геть. Але їхній вплив у світі краси й мистецтва тепер уже напевне мав змінити все її майбутнє і принести незліченне багатство й розкіш.
“Мені поталанило, — подумала Мері, провівши очима останню машину, що швидко зникла з очей. — Мабуть, у мене таки справді щаслива доля”.
— За цих обставин ми вельми зацікавлені у вашому майбутньому, — говорила Тоні Лурі, помалу відсьорбуючи джин з вермутом із склянки, що мінилася всіма барвами веселки.
Вона й Мері стояли біля одного з широких вікон вітальні, споглядаючи тиху гладінь затоки, що легенько мерехтіла в місячному сяйві. Не звертаючи уваги на жвавий гомін інших гостей, вони стиха розмовляли між собою.
— На сьогодні ми маємо таке становище: рекламна кампанія цілком підготовлена, її можна починати. Зроблено все, що потрібно. Напочатку ми думали тільки про рекламу, і ви були для нас не більш ніж наймана манекенниця, яку мали звільнити зараз же після закінчення досліду. Та доктор Престон зробив своє діло надто добре, і тепер значення цього експерименту виходить далеко за межі збуту нового виробу. По суті, ми створюємо живу легенду, і ця легенда може стати важливішою за сам виріб.
Міс Лурі закурила сигарету й глибоко затяглася. З обличчя її, як відзначила про себе Мері, не сходив ледь помітний вираз холодного цинізму.
— Отож ми вважаємо за свій, сказати б, обов’язок керувати вашими вчинками й спробувати визначити ваше майбутнє. Коли говорити щиро, то мені здається, міс Стенз, ми поводилися щодо вас цілком чесно.
— Я не нарікаю, — озвалася Мері.
— А дозвольте вас запитати: чи поводилися ви так само чесно щодо нас?
— По-моєму, я старалась як могла.
— Різнобічні у вас старання. Адже ви старались і для журналу “Очевидець”.
Мері скрушно зітхнула.
— То ви знаєте…
— Більше, ніж ви собі уявляєте. Не можна служити двом хазяїнам, міс Стенз.
— Це сталося незалежно від моєї волі. “Очевидець” найняв мене…
— Щоб ви діяли як шпигунка. Мері похмуро кивнула.
— Усе це, певно, Віллербі. Я ніколи не вірила йому по-справжньому.
— А він не вірив вам. Зрештою, він працював на нас. Чи ви гадаєте, що всі такі двоєдушні?
— Репортаж в “Очевидці” заборонено, — зауважила Мері.
— Це зробив містер Фасберже. На щастя, серед його знайомих знайшлася потрібна особа — куди впливовіша, ніж ваш Пол Дарк.
Мері якусь хвилю вагалась, тоді сказала:
— Міс Лурі, зрозумійте, будь ласка, що я нічого не робила з лихим наміром. Спочатку я працювала на “Очевидець”. Тепер бачу, що то була помилка. Я рада, що репортаж заборонено.
— Ще б пак! — глузливо докинула міс Лурі. — Адже першою жертвою розголосу в пресі стала б ваша ж таки розпрекрасна персона. Не забувайте про одну важливу деталь: ваша врода нетривка. Її треба постійно підтримувати, і час від часу вам доведеться проходити повторний курс лікування у доктора Престона. Втім, не будемо прикидатись — у доктора Джеймса Раффа. Якщо ви розкриєте його роль у цьому досліді, він навряд чи буде вам вдячний. А я не знаю іншого лікаря, здатного провадити лікування стимуліном.
— Я про це не думала, — призналася Мері. — Повірте, я зовсім не ворог фірмі “Черіл”, і мене тільки тішить те, що репортаж в “Очевидці” вчасно притримали. Колись мені здавалося, що я закохана в Пола Дарка, і це дуже впливало на мене. Тепер мені до нього байдуже. Єдине, чого я хочу, — бути по змозі корисною.